Сьюзен Сарандон: шлях від актриси до матері та активістки
У соціальних мережах Сьюзен Сарандон, володарку премії “Оскар”, описують як «Мати, Активістка, Актриса». Кожен з цих аспектів її життя настільки обширний і інформативний, що заслуговує на окреме ґрунтовне дослідження. Водночас, ці аспекти тісно пов’язані між собою. Тож, яку роль грає Сьюзен? Що втілює її образ? Як життя та особистість актриси впливають на її вибір фільмів? І як це позначається на ролях, які вона втілює?
Кінокар’єра Сарандон розпочалася у 1970 році, коли вона випадково отримала роль у фільмі “Джо” після прослуховування. Молода дівчина зовсім не планувала ставати актрисою і прийшла на проби, щоб допомогти своєму першому чоловікові, актору Крісу Сарандону. З того часу відбувалася поступова трансформація образів, які Сьюзен втілювала на екрані: від милої та дещо дивної “дівчини-ангела” до драматичних ролей із внутрішнім конфліктом. Краса та природна сексуальність Сьюзен супроводжували її кар’єру і стали справжнім феноменом. Незважаючи на голлівудські стереотипи, які нав’язували, як жінки мають виглядати та презентувати себе, Сьюзен вдалося зберегти власне унікальне відчуття краси та привабливості, яке продовжує дивувати людей по всьому світу.
Сьюзен Сарандон зіграла більш ніж у 150 фільмах. Значна частина її фільмографії – це картини, добре відомі та улюблені в Україні. Однак деякі фільми менш популярні серед нас або зовсім невідомі широкій аудиторії, тоді як у США вони стали класикою. Один із таких – безперечно, «Шоу Роккі Хоррора» (1975). Це пародія на головні шаблони науково-фантастичних та фільмів жахів. Вже в цьому фільмі, на початку своєї кар’єри, Сьюзен Сарандон не боялася експериментувати та мислити нестандартно. Її героїня, Джанет Вайс, разом зі своїм новоспеченим чоловіком випадково потрапляє до замку містичного доктора Франка-Н-Футера, який виявляється божевільним вченим-трансвеститом з далекої планети. Його замок – це місце, де зникають усі табу.
Експерименти Сьюзен включають участь у культовому фільмі «Голод» (1983). Вампірська любовна сцена між Катрін Денев і Сьюзен Сарандон справила величезне враження на глядачів.
Протягом цього періоду Сарандон знімалася у фільмі «Атлантик-Сіті» (1980), де зіграла Саллі Метьюз, колишню дружину посереднього шахрая, який вкрав наркотики у мафіозі. Ця робота характеризується здатністю актриси братися за складні обставини ролі, тому не випадково вона отримала свою першу номінацію на “Оскар”.
Фільм «Дурні, як і ми» (1988), хоч і не дуже відомий в Україні, але користується великою популярністю в США. Сьюзен зіграла Енні Савой, на перший погляд легковажну дівчину, яка щосезону обирає нового бойфренда серед гравців бейсбольної команди. Виявляється, що вона не може зрозуміти, хто їй подобається більше: гравець Еббі чи його неприступний тренер «Креш»? Енні усвідомлює, що сама ламає власні принципи та правила. Ця роль Сьюзен Сарандон містить внутрішній конфлікт, хоча й ще не такий розвинений, як у наступних фільмах.
У сучасній кіноіндустрії існує кілька типів сильних жіночих персонажів. Наприклад, це звичайні героїні, які стикаються з незвичайними обставинами, але продовжують боротися, щоб залишатися цілісними особистостями. Або незвичайні, дивні жінки, які не можуть прийняти ані цей світ, ані себе в ньому. Тип персонажа, який представляє Сьюзен Сарандон, — це звичайна людина, яка переживає сильний драматичний конфлікт під тиском зовнішніх обставин. Це часто зумовлено якимось болісним минулим досвідом: зґвалтування, смерть сина або дитина, залишена в притулку.
У контексті еволюції екранних образів актриси не варто недооцінювати роль Нори Бейкер у фільмі «Білий палац» (1990, номінація на “Золотий глобус”). Вона є одним із ключових елементів у творчості Сьюзен, попри те, що фільм є романтичною мелодрамою. Відтворення внутрішнього конфлікту героїні, безперечно, привертає увагу.
Офіціантка середнього віку, яка працює в бістро “Білий палац”, зустрічає молодого вдівця. У них складні романтичні стосунки. Сьюзен Сарандон чітко будує психологічні мотиви поведінки своєї героїні. Весь образ, створений актрисою, кожен погляд, кожен рух несуть у собі невдачі та втрати минулого, її сумніви: «Чи справді варто спробувати знову, чи це буде нестерпно болісно?». Нора обирає боротьбу, попри те, що вона значно старша за хлопця, нижча за нього в соціальному статусі, не єврейка – і своїми діями вона стверджує: вона людина, і, найголовніше, жінка, яка має право бути щасливою.
Наступний персонаж – Луїза Сойєр з фільму «Тельма і Луїза» (1991), чи то старша сестра Нори: вона теж офіціантка, але захищає свої права з пістолетом. Внутрішній конфлікт тут характеризується роздумами на тему: чи можна переступити межу заради справедливості?
Цей фільм, без перебільшення, став основою для появи нового типу кіно та героїнь (феміністський роуд-муві) і стартовим майданчиком для розвитку таких рухів, як #MeToo, Time’s Up у майбутньому. Роль бунтівної героїні принесла Сьюзен Сарандон ще одну номінацію на “Оскар”.
Можна відзначити, що узагальнений екранний образ актриси здатен повстати не тільки проти обставин, а й проти себе, подолати власні комплекси, страхи, стереотипи. Героїні Сьюзен Сарандон – це персонажі сьогоднішнього дня, які сучасною мовою говорять з глядачем про сучасні проблеми.
У фільмі «Олія Лоренцо» (1992, номінація на “Оскар”) розкривається ще одна важлива для Сарандон тема – материнство, адже актриса має трьох дітей. У сюжеті мати та батько самостійно намагаються вилікувати свого сина, який захворів на рідкісну та невиліковну адренолейкодистрофію. І знову ми бачимо сильний внутрішній конфлікт героїні, Мікаели Одоне: продовжувати боротися за життя хлопчика чи відпустити дитину, адже він нестерпно страждає?
У цей час актриса схиляється до участі в проєктах із соціально значущим посилом. Один із таких фільмів – «Клієнт» (1994, номінація на “Оскар”), де Сьюзен зіграла адвокатку Реджі Лав, яка погоджується за 1 долар захищати хлопчика, що випадково дізнався важливу таємницю мафії. Цей проєкт характеризується не лише висловлюванням проти сексизму (Реджі – жінка, тому її не сприймають як серйозного професіонала), але й продовжує серію ролей, що мають внутрішні протиріччя: через незнайому дитину героїня може втратити не тільки роботу, а й власне життя.
Протягом цього періоду робота Сьюзен Сарандон у фільмі «Мрець іде на страту» (1995, “Оскар” за найкращу жіночу роль) дозволила їй зайняти провідні позиції в індустрії завдяки бездоганному втіленню внутрішнього конфлікту. Фільм був присвячений боротьбі проти смертної кари і базувався на реальній історії. Католицька монахиня сестра Хелен Прежан стає духовним наставником засудженого до страти, щоб він покаявся і отримав прощення гріхів. Вона розривається між співчуттям до родичів жертв, прагненням бути справедливою та милосердям. Героїня потрапляє в певну духовну близькість зі злочинцем. Попри здоровий глузд, вона намагається повірити в його невинність і зрозуміти його. Хелен, жінка, яка ніколи не знала фізичної близькості, придушує навіть перші думки про можливість бути з чоловіком. Вона вирішує бути з ним під час страти, щоб він відчув любов в останній момент свого життя.
Але тема материнства продовжує розвиватися у таких фільмах, як «Берегиня» (1998), «Незворушна» (2006), «Найкращий» (2009), «Мати-одиначка» (2015), «Матері та дочки» (2016). Так, під час промоції фільму «Мати-одиначка» Сьюзен Сарандон також організувала кампанію «Зателефонуй своїй мамі». Актриса загалом вирізняється магічною здатністю чітко висловлювати громадянську позицію навіть у легких комедіях чи фільмах, що не відзначаються видатним сценарієм чи режисурою, тим самим посилюючи свій вплив на суспільство. Материнство у фільмах «3 покоління» (2015) та «Смерть і життя Джона Ф. Донована» (2018) поєднується з темою боротьби за права ЛГБТК+ спільноти, що є ще однією важливою місією актриси.
Одна з останніх робіт Сьюзен – роль у фільмі «Клуб “Гадюка”» (2018). Фільм присвячений не лише материнству, а й прагненню привернути увагу до проблем Близького Сходу, таких як байдужість уряду та світовий тероризм.
Варто відзначити, що Сьюзен Сарандон не має спеціальної акторської освіти, проте володіє індивідуальною технікою. Двигуном та енергією, з яких народжуються дії героїнь, є сама життєва активність актриси. Вона не застосовує метод підміни, запропонований голлівудською тренеркою за методикою Івани Чіббак. Головним елементом для Сьюзен Сарандон є власна уява, як вона неодноразово зазначала.
Уява є важливою складовою акторської техніки як Сенфорда Мейзнера, так і Ути Хаген (загалом, більшість американських технік базуються на системі Костянтина Станіславського). Однак можна простежити, що найближчою до роботи Сьюзен Сарандон над роллю є техніка Стелли Адлер, яка висунула на перший план уяву, відкритість до пізнання світу та настрій обставин.
Сьюзен багато працює на телебаченні. Серед проєктів останніх років варто відзначити мінісеріал «Таємне життя Мерилін Монро» (2015), в якому актриса блискуче зіграла матір Норми Джин, жінку з психічними розладами. Серіал піднімає важливі для актриси теми: материнство, стосунки з дітьми, робота в Голлівуді, сексизм.
Ще один видатний мінісеріал за участю Сьюзен – «Ворожнеча: Бетт і Джоан» (2017), де вона створила повноцінний портрет такої легендарної особистості, як Бетт Девіс. Серіал порушує теми сексизму, ейджизму загалом і в Голлівуді зокрема. Сьюзен загалом бореться проти різних «-ізмів» і дискримінації, організовує кампанії на підтримку жителів Гаїті, народів Африки, захисту тварин, виступає проти війни в Іраку та Ємені.
Більшість інших проєктів, у яких бере участь Сьюзен Сарандон (озвучення фільмів, мультфільмів, відеоігор, документальних фільмів), також присвячені соціальним та політичним питанням, що піднімають незручні, навіть для Америки, теми.
Важливим аспектом творчої діяльності актриси є продюсування документальних фільмів. Її головні проєкти: «Deep Run» (ЛГБТК+, 2015), «Soufra» (жінки у мусульманському світі, 2018), «Bombshell: The Hedy Lamarr Story» (складний творчий шлях актриси Геді Ламар у Голлівуді, 2018).
У Сьюзен Сарандон завжди були складні стосунки з владою. Її арешти розпочалися ще в студентські роки, коли вона брала участь у протестах проти війни у В’єтнамі. Потім її заарештовували за протести у 1982, 1999 та 2018 роках. Останній протест був спрямований проти міграційної політики Дональда Трампа та розлучення дітей з батьками.
До речі, на президентських виборах 2016 року в США актриса не підтримала ані Дональда Трампа, ані Гілларі Клінтон (що було рідкістю для Голлівуду). Сьюзен Сарандон проголосувала за кандидата від Партії зелених Джилл Стейн. Коли Трамп переміг на виборах, на Сьюзен розпочався справжній цькування у соціальних мережах, яке триває й досі. Актрису безпідставно звинувачують у тому, що вона допомогла Трампу перемогти своїм голосом, тим самим позбавивши її конституційного права вибору. Кампанія проти Сарандон не супроводжувалася цькуванням інших знаменитостей, які відкрито голосували за чинного президента Америки.
Книга про Сьюзен, написана кінокритиком Бетті Джо Такер, вийшла у 2004 році. Невипадково назва книги – «Сьюзен Сарандон: справжня бунтарка». З того часу Сьюзен не змінила свого курсу.
Сильна. Незалежна. Жінка.
Оригінал статті: moviegram.com.ua