High on Life 2: Персонажі, геймплей та огляд гри

Перша частина High on Life стала одним з тих релізів, які несподівано вистрілили у Game Pass – багато в чому завдяки впізнаваному стилю, що відсилав до анімаційного серіалу “Ріка та Морті” / Rick and Morty, гучному, абсурдному та неполіткоректному гумору і дивній, але цікавій ідеї живої зброї. Сиквел також одразу з’явився в підписці Microsoft, ніби продовжуючи цю історію успіху, але водночас намагається позиціювати себе більш самостійною грою. Посилання до знайомої стилістики нікуди не ділися, проте High on Life 2 прагне відійти від прямої асоціації з серіалом та зробити акцент на власному темпі, новій системі переміщення і більш цілісному шутерному досвіді, який нарешті працює як основна механіка.

Пряме продовження і зміна тону

High on Life 2 продовжує історію після подій першої гри й починається з дивного стану героя після великої перемоги. Він вже не виглядає новачком, а навколо нього відчувається ореол минулої слави, але сама історія швидко змінює фокус і повертає до нових пригод. Сюжет запускається новим конфліктом, який змушує вас вирушити на міжгалактичні розбірки, і гра не витрачає багато часу на пояснення – вона одразу кидає гравця в знайомий хаос. Гумор лишається абсурдним, але здається трохи стриманішим у подачі.

Повертається жива зброя – гатліані (gatlians), і разом з ними знайомі голоси та персонажі з першої частини. Деякі “обличчя” знову з’являються поруч із героєм, але майже одразу впадає в око відсутність головного гатліана Кенні. Гра майже не намагається це пояснити чи якось окремо проговорити: якщо в DLC High On Knife відсутність пістолета згадували лише побіжно, однією фразою про те, що герой нібито загубив його. Але слід врахувати реальну причину його зникнення – скандал довкола Джастіна Ройланда, голосу Кенні.

Кожна зброя з власним характером

Раз уже мова зайшла про живу зброю, у другій частині вона стала ще більш навіженою та різноманітною. Нові гатліані втілюють окремі ідеї зі своїми характерами та стилями, а способи їх отримання часто подані як кумедні сюжетні епізоди, а не просто як нагорода за виконання завдання. Ще й самі гатліані чудернацькі та додають в ігровий процес нові способи розв’язання як бойових, так і просторових задач. Багато з цих моментів вплетені безпосередньо в основний сюжет, тому відкриття нового ствола виглядає частиною історії, а не технічним апгрейдом.

Гумор лишається абсурдним і таким же голосним, як і раніше. High on Life 2 продовжує сипати культурними посиланнями, дивними діалогами й несподіваними жартами, не намагаючись підлаштовуватись під тих, кому такий стиль не заходить. Відсутність Кенні змінює інтонацію окремих сцен, але сам підхід до гумору не виглядає приглушеним, він радше розподіляється між різними персонажами й ситуаціями. А оновлена система діалогів дозволяє скористатись репліками окремих гатліан, які відповідають їхнім характерам та по-різному вирішувати деякі завдання, де треба не тільки стріляти.

Побудова самої історії загалом нагадує першу гру. Вона рухається через серію яскравих пригод і контрактів, які постійно змінюють ритм. Подій стало більше, вони різноманітніші за настроєм і механіками, проте через це центральна сюжетна лінія іноді губиться на фоні окремих місій і часом втрачає темп. Гра ніби охочіше зупиняється на дивних ситуаціях і гумористичних відгалуженнях, ніж тримається чіткої драматичної арки.

Світ у High on Life 2 побудований навколо кількох великих хабів, між якими розподілені основні пригоди. Кожен з них працює як окрема зона з NPC, секретами та побічними активностями, а сама структура більше нагадує метроїдванії, де нові здібності відкривають додаткові маршрути й приводи повертатися назад. Це не відкритий світ у класичному сенсі, швидше мережа великих локацій, які з’єднують більш лінійні місії. Більшість рівнів спроєктовані з урахуванням новинки гри – скейтборду. Вони широкі, з великою кількістю рейок, рамп і вертикальних маршрутів, що робить пересування частиною дизайну світу, а не просто способом дістатися до наступної цілі.

Скейтборд, весела стрілянина та зміни темпу

Найбільше відчуття новизни з’являється тоді, коли вперше стаєш на скейтборд. Це не просто новий спосіб пересування – це механіка, яка змінює все: структуру рівнів, темп боїв і навіть те, як ти дивишся на простір.

Рух стає агресивнішим і більш інерційним. Замість повільного дослідження з’являється відчуття ковзання вперед, ніби кожна локація створена як траса. Вертикальність рівнів різко зростає: платформи розташовані вище, стіни використовуються як частина маршруту, а бойові арени починають виглядати як великі скейт-парки, де битви з ворогами та навіть босами – це постійний рух на скейті зі стволами в руках. Тут згадується обкладинка Digital Deluxe видання Tony Hawk’s Pro Skater 3 + 4 з Думслеєром, яка б сильніше пасувала стилю бою в High on Life 2.

Через це зникають деякі старі звички. Гра ніби спеціально підштовхує відмовитися від обережного стилю і перейти до постійного руху. Скейтборд не замінює інші здібності, але задає новий ритм, який відчувається майже в кожній бойовій ситуації. Якщо в першій частині бій з багатьма противниками одночасно був класичним бігом назад з відстрілом натовпу ворогів, то тепер це упевнене ковзання крізь натовп, наче кавалерія проривається крізь ворожу піхоту. Іноді таке відчуття занадто яскраве та інерція скейтборду змушує зупинятись і виправляти траєкторію, чи просто повернутись до чогось цікавого.

Разом із рухом змінюється і стрільба. У першій частині вона працювала як звична, місцями навіть прохідна основа без серйозних експериментів з темпом чи вертикальністю. У High on Life 2 ж стрільба у поєднанні з новою системою переміщення дарує значно більше задоволення і нарешті сприймається як гарна база для шутера. Зброя відчувається швидшою, реакції ворогів чіткішими, а бої загалом – більш насиченими вертикальними маневрами.

Особливо це помітно під час довших сутичок, коли потрібно комбінувати здібності різних гатліан. Кожна одиниця зброї має власний характер і стиль бою, і гра постійно підштовхує змінювати їх залежно від ситуації. Це створює відчуття, що стрільба більше не є доповненням до жартів – вона починає працювати як самостійна система. На геймпаді вона відчувається дуже добре: рух плавний, прицілювання швидке, а темп боїв не дозволяє залишатися на одному місці.

High on Life 2 постійно змінює форму. Після серії перестрілок гра може раптово перейти в епізод з мінігрою або дивну сюжетну сцену, яка порушує очікування. Наприклад, запам’ятовується епізод з вечіркою з розслідуванням убивства, який відчувається як пародійна версія “Скляної цибулі” / Glass Onion. Гра раптово змінює темп, змушуючи не стріляти, а слухати, придивлятися до персонажів і ловити абсурдні підказки, ніби це інтерактивна комедійна детективна вистава, вплетена прямо в основний сюжет.

Чи от частина одного з рівнів під назвою ПаркінгКон (ParkingCon), як алюзія на події типу Comic Con. Тільки тут в центрі всього великий паркінг біля торгового центру, де треба знайти собі місце, щоб поставити авто і битись до смерті з усіма конкурентами.

Подібні, точніше, зовсім різні дурнуваті та скажені моменти трапляються протягом всієї гри. Важливо, що вони не виглядають як опціональний контент, натомість вплетені в основну історію та задають ритм проходженню. Іноді це створює відчуття хаосу: ніби гра постійно шукає новий спосіб здивувати гравця. Але водночас саме ці відгалуження роблять її живою. High on Life 2 не боїться виглядати дивно, іноді навіть незручно, і це додає відчуття непередбачуваності.

Ополоник дьогтю у діжці з медом

Найбільше розчарування – технічний стан. У статичних моментах High on Life 2 виглядає яскраво й стилізовано, але варто початися великій битві – і картинка іноді втрачає чіткість. Ефекти, вороги й швидкий рух зливаються, і частина видовищних сцен перетворюється на кашу з пікселів. Особливо це помітно на консолях. Навіть на потужній PlayStation 5 Pro гра виглядає скоріше як кросген гра, що запущена на PlayStation 4 і має низьку роздільну здатність і дальність відмальовування. При тому, що заявлена підтримка PSSR, гра все одно апскейлиться дуже грубо й рясніє артефактами, що притаманні Unreal Engine 5 на слабких системах.

Навіть на досить потужному ПК продуктивність постійно просідає та часом викликає завмирання. Хоча картинка на комп’ютері виглядає помітно чіткіше, та статери та постійні вильоти дуже дратують.

З таким станом на релізі дуже цікаво подивитись, як High on Life 2 вийде на Nintendo Switch 2 через півтора місяця. Можливо до того часу розробники доведуть до ладу продуктивність і на інших платформах.

Еволюція через швидкість

High on Life 2 не намагається кардинально змінити формулу, але помітно дорослішає. Гра швидша, механічно впевненіша та більше покладається на власний ігровий процес, ніж на нескінченні діалоги чи бектрекінг. Скейтборд задає новий ритм, стрільба нарешті відчувається фундаментом, а структура місій постійно змінює темп.

Це все ще хаотична гра, яка місцями перевантажена ідеями, а місцями технічно нестабільна. Але саме цей хаос і формує її характер. High on Life 2 виглядає як продовження, яке намагається вирости з власного стилю та більше ризикувати, і водночас залишатися тим самим дивним sci-fi шутером, який не соромиться бути абсурдним.

Системні вимоги / Платформи:

• Windows
• PlayStation 5
• Xbox Series X|S
• Nintendo Switch 2 (очікується)

Теги: High on Life 2, огляд гри, шутер, Squanch Games, Game Pass, геймплей, кіберпанк, космічний шутер