Постапокаліптичний жанр давно сформував власний канон, який майже не змінюється з роками. Світ знищено (вірусом, ядерною війною, зомбі), ресурси вичерпано, а ті, хто вижив, діляться на дві категорії: жорстоких мародерів і романтиків із рушницею. Здавалося б, коли за екранізацію роману Пітера Геллера “Сузір’я великого пса” береться сам Рідлі Скотт, автор “Того, хто біжить по лезу” / Blade Runner та “Чужого” / Alien, ми маємо отримати свіжий, візуально приголомшливий погляд на кінець світу. Але реальність виявилася набагато сумнішою. “Сузір’я великого пса” / The Dog Stars – це стрічка втомленого 88-річного режисера, який, попри неймовірну працездатність, стрімко втрачає режисерську хватку. Цей фільм не просто лише вторинний, він ще й неймовірно нудний.
| Назва | “Сузір’я великого пса” / The Dog Stars |
| Жанр | фантастика, постапокаліпсис |
| Режисер | Джейкоб Чейз |
| В ролях | Джейкоб Елорді, Марґарет Кволлі, Джош Бролін, Гай Пірс і Бенедикт Вонг та інші |
| Студії | 20th Century Studios, Scott Free Productions |
| Хронометраж | 1 година 58 хвилин |
| Рік | 2026 |
| Посилання | IMDb |
Події фільму розгортаються у 2035 році. Майже все населення Землі вимерло через смертельний штам грипу, а залишки людства ховаються від банд мародерів. Головний герой Хіґ (Джейкоб Елорді) – меланхолійний механік і пілот, який втратив дружину. Він живе на покинутому аеродромі в штаті Колорадо (який, що кумедно, знімали в Італії) разом із суворим колишнім морпіхом Бенглі (Джош Бролін) та вірним собакою на ім’я Джаспер.
Поки Бенглі відстрілює незваних гостей зі снайперської гвинтівки, Хіґ літає на старенькому аероплані в зруйнований Денвер по припаси та мріє знайти інших нормальних людей. Одного разу, почувши по радіо слабкий сигнал, він вирушає на його пошуки й знаходить ферму, де живуть колишній спецпризначенець Попс (Гай Пірс) та його донька Сіма (Маргарет Кволлі).
Перша година “Сузір’я великого пса” / The Dog Stars – це випробування на витривалість. Рідлі Скотт і сценарист Марк Л. Сміт вирішили, що лейтмотивом їхнього постапокаліпсису має стати не боротьба за виживання, а нескінченна депресія. Хіґ постійно сумує. Він ходить зі скляними очима, дивиться на зірки і веде філософські, але абсолютно порожні бесіди з Бенглі.
Постапокаліпсис як жанр завжди був, як це не дивно, більше життєстверджувальним, але автори цього фільма ніби забули про це в першій його половині. Проте й далі краще не стає.
Рідлі Скотт знімає кіно майже пів століття. Але його останні роботи – “Остання дуель” / The Last Duel, “Наполеон” / Napoleon, “Гладіатор II” / Gladiator II) демонструють тривожну тенденцію: він створює красиві, епічні кадри, але втрачає нитку оповіді та емоційний зв’язок із персонажами. “Сузір’я великого пса” / The Dog Stars страждає від цієї ж хвороби.
Між Джейкобом Елорді та Джошем Броліном є непогана броманс-хімія. Елорді взагалі намагається витягнути цей фільм на своїх плечах, демонструючи справді тонку гру зламаної людини. А романтична лінія між Хіґом і Сімою розвивається настільки передбачувано, ніби її писав алгоритм: звісно, гарна дівчина не зможе встояти перед красивим чоловіком із трагічним минулим, який звалився їй буквально з неба на літаку.
Якщо перша половина стрічки просто нудна, то третій акт викликає відверте здивування. Історія робить різкий стилістичний розворот і починає більше нагадувати абсурдність всесвіту “Фолаут” / Fallout, але без його деталізації та нюансів. Це виглядає настільки безглуздо, недоречно і карикатурно, що руйнує навіть той слабкий рівень серйозності, який фільм намагався вибудувати раніше.
Навіщо вставляти в серйозну меланхолійну драму елементи гротескної комедії та перестрілки в стилі гірших фільмів категорії B? Питання риторичне. Замість того щоб дати історії логічне завершення, Рідлі Скотт перетворює свій постапокаліпсис на безладний набір сцен. Здається, ніби його роки кліпмейкерства врешті-решт звели його до кліпового мислення. Немає жодних сумнівів, що Скотт здатний робити видатні сцени, але в єдине ціле вони ніяк не складаються.
А найгірше, що “Сузір’я великого пса” / The Dog Stars – це фільм, який вийшов занадто пізно. Ми бачили історія про вірус, який майже всіх вбив, десятки разів. Навіть особисто пережили щось подібне через коронавірус. І якби новий погляд було зроблено талановито і свіжо – можливо, глядачі б це пробачили. На жаль, Рідлі Скотт подарував нам гарно відзняту, але абсолютно порожню історію, в якій навіть Італія не змогла переконливо зіграти роль зруйнованого Колорадо.
За матеріалами: mezha.ua