Чи знаєте ви, що ваш улюблений голлівудський актор або всесвітньо відомий науковець може бути родом з Харкова? Чимало талановитих людей здобули славу за кордоном, залишаючись майже невідомими на батьківщині. Ця стаття – про таких харків’ян, чиї імена відомі в усьому світі.
Костюмерка «Жанни Д’Арк» – Варвара Каринська
Лауреатка премії «Оскар» за найкращі костюми, улюблена дизайнерка голлівудських зірок, всесвітньо відома художниця з костюмів Варвара Каринська народилася у 1886 році в Харкові. Вона була донькою харківського текстильного магната та громадського діяча Андрія Яковлевича Жмудського. Хоча її брат Анатолій Жмудський був власником відомої харківської газети «Утро», Варвара перевершила всю родину своєю славою.
Після Лютневої революції вона разом із другим чоловіком переїхала до Москви, де відкрила власне ательє. Згодом, коли радянська влада націоналізувала майно родини Каринської, єдиним виходом для дівчини, яка мріяла про кар’єру дизайнерки, стала еміграція.
Виїхати вдалося не одразу. Щоб отримати дозвіл, Варвара запропонувала організувати виставку російського «народного костюма» для іноземців. Це дозволило їй вивезти всю свою колекцію, діаманти та гроші, сховавши їх в одязі та капелюшках. Через Берлін Варвара потрапила до Брюсселя, де тоді жив її батько, а згодом оселилася з родиною в Парижі.
У 1929 році вона створила костюми для фільму Олександра Волкова «Шехерезада». Там вона познайомилася з хореографом Джорджем Баланчіним та художником Крістіаном Бераром і почала співпрацювати з антрепризою Російського балету Монте-Карло. У 1932–1933 роках вона працювала над костюмами для шести балетів Дж. Баланчіна. Мисткиня працювала за ескізами К. Берара, А. Дерена, Х. Міро, А. Матісса та інших. Вона також брала участь в оформленні костюмованих спектаклів Ж. Кокто та Л. Жуве.
У 1936 році Варвара Каринська переїхала до Лондона, залишивши доньці свій паризький бізнес. Незадовго до війни вона закрила бізнес у Лондоні та перебралася до США. Там вона брала участь в оформленні експозиції Сальвадора Далі «Сни про Венеру» для іспанського павільйону Всесвітньої виставки в Нью-Йорку (1939).
У Нью-Йорку вона знову зустрілася з Дж. Баланчіним, який надав їй робоче приміщення у Школі американського балету. Саме Каринська є авторкою знаменитої балетної пачки «powderpuff» (пухівка для пудри; або «пачка Баланчина-Каринської»), яка у 1950-х роках здобула широке поширення у світовій балетній практиці.
За свої неймовірні костюми до фільму «Жанна д’Арк» Віктора Флемінга з Інгрід Бергман у головній ролі (1948 р.) вона отримала першу нагороду від Американської кіноакадемії. А у 1952 році її номінували на цю ж премію за фільм «Ганс Крістіан Андерсен» Чарльза Відора.
Каринська співпрацювала з американськими та європейськими будинками високої моди. Вона розробила кілька революційних нововведень у крої жіночого одягу, зокрема, винайшла фасон ліфа з широким вирізом, що відкриває плечі. Цей фасон використала Коко Шанель для своєї першої «маленької чорної сукні». Варвара могла на око, без попередніх вимірів, обгорнути модель тканиною, підколоти її шпильками, і це виглядало бездоганно.
Пам’ять про знамениту землячку в Харкові вшанували створенням Фонду її імені у 2003 році, а у 2004 році заснували Міжнародний фестиваль моди і театрального костюма імені Каринської. У 2005 році в Харкові на будинку за адресою вул. Пушкінська, 31, встановили меморіальну дошку на її честь.
Художник Іствуда та Чапліна – Юджин Лурьє
Харків може пишатися не лише дизайнерами одягу. Ще один уродженець Голлівуду – наш земляк. Режисер, продюсер, сценарист, актор – Юджин Лурьє, якого в юності в Харкові звали Євген.
У 1920 році Євген із родиною емігрував через Константинополь до Парижа. Там він вивчав живопис і сценографію, працював художником у різних театрах і балетних трупах. З кінця 1920-х років почав працювати в кінематографі. Свою кар’єру він розпочав як асистент сценографа Георгія Вакевича у фільмі «Мадам Боварі» (1933 р., режисер Жан Ренуар).
З 1936 року Лурьє працював безпосередньо з режисером Жаном Ренуаром («На дні», 1936; «Велика ілюзія», 1937; «Людина-звір», 1938; «Правила гри», 1939). У 1940 році, слідом за Ренуаром, він переїхав до США, де їхня співпраця продовжилася в Голлівуді («Це моя земля», 1943; «На півдні», 1945; «Щоденник покоївки», 1946; «Річка», 1951).
За свою творчу кар’єру він оформив близько 70 фільмів, серед яких «Голий поцілунок» Сема Фуллера, «Останній подвиг» Роберта Сьодмака. Останнім його проєктом став знаменитий фільм Клінта Іствуда «Бронко Біллі» (1980).
У 1958 році Лурьє зняв власний фільм жахів «Колосс Нью-Йорка», який мав значний успіх у американських глядачів.
Лурьє був художником останнього фільму Чарлі Чапліна «Вогні рампи» (1952). Він також виступав як сценарист («Бунт у великому будинку», 1958; «Бегемот – морська потвора», 1959; «Горго», 1961). У 1969 році його номінували на премію Американської академії за візуальні ефекти у фільмі «На схід від Яви» (реж. Б. Ковальскі). В останні роки життя працював на телебаченні.
Лурьє – одна з тих багатогранних особистостей, якими захоплювалися на Заході, але яких, на жаль, не знали на батьківщині.
Нобелівський лауреат Сміт насправді простий Кузнець
Саймон Сміт, або як його назвали при народженні Семен Кузнець – американський економіст, статистик, демограф та історик економіки, який навчався і жив у Харкові. Саме наше місто стало першим етапом для досліджень Кузнеця.
У 1922 році С. А. Кузнець емігрував до США і продовжив навчання. У 1926 році в Колумбійському університеті він отримав докторський ступінь, захистивши дисертацію «Циклічні коливання: роздрібна та оптова торгівля». Пізніше він отримав посаду професора економіки Гарвардського університету. Викладав у низці американських університетів, був науковим співробітником Ради з досліджень у галузі соціальних наук, Національного бюро економічних досліджень. У 1954 році став Президентом Американської економічної асоціації. Наукові інтереси С. А. Кузнеця стосувалися економіко-статистичних досліджень з питань динаміки інвестицій, галузевої та технологічної структури капіталовкладень, еволюції накопичення капіталу в США та інших країнах.
Його наукова робота з підрахунку національного доходу вважається найбільшим внеском в економічні науки. У 1971 році він став лауреатом Нобелівської премії в галузі економіки «за емпірично обґрунтоване тлумачення економічного зростання, яке призвело до нового, глибшого розуміння економічної та соціальної структури і процесу розвитку в цілому».
На історичній будівлі колишнього Харківського комерційного інституту на вул. Артема, 44 (нині вул. Єпархіальна, 52) знаходиться меморіальна дошка, присвячена Кузнецю. А біля ХНУ імені В.Н. Каразіна, поряд з іншими нобелівськими лауреатами – харків’янами, стоїть погруддя Саймона Кузнеця.
Живописець Рів’єри – Борис Смирнов
Борис Смирнов, якого на Заході писали як «Smirnoff», прославився своїми портретами знаменитостей.
Народжений у Харкові у 1894 році, Борис Семенович після навчання емігрував до Японії, потім на острів Борнео. Звідти на початку 1920-х років потрапив до Парижа. Він навчався у Національній школі витончених мистецтв у Люсьєна Сімона, вивчав техніку портрета у Леонарда Фужита. Познайомився з художниками Монпарнасу і отримав замовлення на розписи у кафе «La Cuopole». Малював пейзажі, ню, фігурні композиції, портрети, працював також у техніці акварелі. У 1925 році провів персональну виставку в галереї Bel Ami.
Життя на Рів’єрі зблизило його зі знаменитостями. Серед його моделей були британські політики Девід Ллойд-Джордж та Вінстон Черчилль, голлівудські актори Еррол Флінн, Едвард Дж. Робінсон, Джин Гарлоу, Норма Ширер, Барбара Стенвік та інші. У 1931 році брав участь у салоні Незалежних, пізніше, окрім Парижа, виставлявся у Кань-сюр-Мер. Проводив виставки в Лондоні (галерея Bloomsbury, 1930-ті), Лісабоні (1930), Ніцці, Каннах, Берні, Женеві, Римі, Палермо та Нью-Йорку.
Після смерті художника всі роботи, що зберігалися у студії, були придбані його другом – британським підприємцем Пітером Майклом. Нині вони прикрашають номери та холи багатого готелю «The Vineyard» у Ньюбері, графство Беркшир (Англія).
«Підкорювач» Майя – Юрій Кнорозов
Юрій Кнорозов – харків’янин, який першим у світі розшифрував мову майя. Народжений у родині харківських інтелігентів, Юрій у 1939 році вступив на історичний факультет Харківського державного університету імені Горького (нині Каразіна), що стало поштовхом до розвитку його інтересу до історії.
У 1949 році харків’янин всерйоз зацікавився дешифруванням письма майя – завданням, яке до того ніхто не міг вирішити. Метод, розроблений Кнорозовим і застосований при дешифруванні письма майя, використовувався згодом для дешифрування письма острова Пасхи та протоіндійських текстів.
Кнорозов підготував кандидатську дисертацію про розшифровку писемності майя. Робота була настільки вражаючою, що справила фурор у науковому товаристві, і молодому вченому присвоїли звання не кандидата, а одразу доктора наук.
У 1990 році вченому вдалося відвідати землі майя – на запрошення президента Гватемали харків’янин на власні очі побачив батьківщину стародавніх індіанців.
Його теорія надала спосіб прочитання будь-яких текстів майя, перетворивши дешифрування індіанської писемності на реальність.
Примітно
Голлівуд може похвалитися концентрацією наших земляків на квадратний метр. Багато знаменитостей мають українське коріння, і харківське зокрема.
Голлівудська акторка, тричі номінована на «Оскар», Наталі Вуд насправді Наталія Захаренко. Батьки кінозірки – харків’яни. Під час Лютневої революції вони втекли з Харкова до Владивостока, потім до Китаю, а звідти – до Сан-Франциско. На її рахунку понад 60 ролей, серед яких фільми «Вестсайдська історія» та «Великі гонки», що увійшли до золотого фонду світового кіно.
Ще одна акторка, зірка сучасного кіно, має харківське коріння. Володарка «Золотого глобуса» Вайнона Райдер при народженні отримала прізвище Горовіц. Її батько походить із роду харківських євреїв Томчиних. Сама акторка в інтерв’ю заявляла, що мріє зняти фільм про своїх українських родичів та Другу світову війну.
Джерело новини: mykharkov.info