Американський художник Енді Воргол перетворив предмети масового споживання на поп-ікони, продаючи їх за мільйони. Як йому це вдалося?
6 серпня народився батько поп-арту Енді Воргол (1928-1987). Цей американський художник слов’янського походження увійшов в історію, запровадивши поняття “поп-ікони” — яскраві зображення предметів споживання чи знаменитостей, створені за допомогою трафаретів. Попри зовнішню простоту, роботи Енді Воргола належать до найдорожчих у світі. Так, у 2010 році “Велика банка супу Кемпбелл” була продана на аукціоні Christie’s за 23 мільйони доларів, а “Велика пляшка “Кока-коли” — за 35 мільйонів доларів.
«Фокус» пояснює, як ідеологія Воргола підняла вартість зображень таких, на перший погляд, буденних речей до небаченої висоти.
Поп-арт та його ікони: що винайшов Енді Воргол?
Поп-арт виник у Великій Британії як пародійний мистецький напрям, що висміював суспільство споживання, “іконами” якого були магнітофони, автомобілі, фастфуд. Енді Воргол, навпаки, почав оспівувати його — причому з релігійною ревністю.
Енді Воргол позує на тлі своїх робіт. Фото: Getty Images
Енді Воргол — релігійний русин
Енді Воргол (справжнє ім’я — Ендрю Варгола, Andrew Warhola) народився 6 серпня 1928 року в Піттсбурзі (США). Він був четвертою дитиною в сім’ї іммігрантів-русинів із села в Карпатах (нині — територія Словаччини). Батько працював шахтарем, мати — прибиральницею і художником-аматором. Вся сім’я майбутньої зірки була релігійною — вони стали парафіянами Русинської греко-католицької церкви в Америці. Воргол майже щодня відвідував літургії, і священик відзначав, що Енді бував у церкві чи не щодня.
Ендрю Воргол закінчив Технологічний інститут Карнегі за спеціальністю “художник”. Далі його кар’єра розвивалася логічно. Яка формула успіху середньостатистичного американця? Заповзятливий іммігрант — вигідна справа — збагачення (американська мрія). Куди митцю йти задля збагачення? Звісно, в рекламу. А де найбільше реклами? У Нью-Йорку!
Там майбутній митець взяв американську версію свого імені — Енді Воргол — і досить швидко здобув славу як рекламний художник. Але Енді прагнув перейти до іншої категорії — творців для вічності.
На арт-сцені 1950-х домінували художники американського абстрактного експресіонізму — Джексон Поллок, Марк Ротко та Віллем де Кунінг. Їхні роботи гармонійно виглядали на шпалерах, але величезні абстрактні полотна, ув’язнені в рами, дещо дратували обивателя — він не розумів, що це таке. Зовсім інша річ — комікси: там усе зрозуміло. Тому, прагнучи не відштовхнути аудиторію, на початку 1960-х деякі художники почали переносити на полотно коміксну манеру, включно з Енді Ворголом.
Поп-релігія Енді Воргола
Одного разу Енді Воргол зобразив на полотні “Кока-Колу”. Спочатку — у стилі Джексона Поллока, у вигляді бризок. 1961 року знайомий галерейник Іван Карп порадив йому: “Я віддаю перевагу роботам без бризок. Якщо взявся малювати в манері коміксів — йди до кінця”. Воргол послухав його.
Отже, Воргол зобразив пляшку “Кока-Коли” — дуже лаконічно, без химерностей. Але чому саме “Кола”? У цьому криється головна таємниця ідеології поп-арту.
“У цій країні грандіозним є те, що Америка породила нову традицію споживання — багаті купують ті ж продукти, що й бідні. Президент п’є “Колу”, Ліз Тейлор п’є “Колу”, і тільки подумай — ти теж п’єш “Колу”, — пояснював Воргол. — “Кола”, яку п’є бомж, не краща і не гірша за ту, що споживає президент. Перед цим напоєм усі американці рівні”.
“Кока-Кола” — це маленький американський абсолют.
На полотні під назвою “Один долар” Енді Воргол намалював… 1 долар. Чому не сто? Бо така купюра могла опинитися в кишені і в жебрака, і в мільйонера.
У 1962 році Енді Воргол представив 32 полотна “Банка супу “Кемпбелл”. Це знайомий кожному американцю продукт: чотири з п’яти банок консервованих супів в Америці виробляла компанія “Кемпбелл” — це була доступна для всіх їжа. І в липні 1962 року художник виставив їх у галереї. Частина публіки глузувала, але сенсація сталася — про цю виставку написали провідні американські медіа.
Того ж 1962 року, невдовзі після смерті Мерилін Монро, Енді Воргол зобразив її. Адже Монро була кумиром як для солдатів, так і для конгресменів.
Енді Воргол, син греко-католиків-русинів, чудово знав, що таке ікони, як вони пов’язані з вічністю та релігією. Перед святими, зображеними на них, усі парафіяни рівні.
Енді Воргол. Автопортрет
Енді Воргол поєднав непоєднуване: рекламу та релігію. Його формула іміджу: релігія —
А ось формула винайденого ним твору: ікона — поп-арт — поп-ікона. Він так і називав свої полотна: “поп-ікона “Кока-Коли”, “поп-ікона Мерилін Монро”, “поп-ікона одного долара”. Усе це було близьким і зрозумілим кожному в США. Поп-арт Енді Воргола почав популяризувати американські абсолюти для всього світу.
“Велика пляшка “Кока-Коли” Енді Воргола продана за $35 млн. Фото: Getty Images
Енді Воргол та українські абсолюти
Воргол багаторазово тиражував одне й те ж зображення на полотнах, щоб цим “механічним” повторенням підкреслити міфічну природу своїх образів. Можна запропонувати й українські абсолюти, які б добре популяризували країну.
Наприклад, такі образи: ЗСУ, Роксолана, Тарас Шевченко, козак, брати Клички, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, футболіст Андрій Шевченко, Голохвастов та Проня Прокопівна, Мавка з п’єси Лесі Українки тощо. З їжі — вареники та борщ. При грамотній розкрутці це все могло б поширитися за кордоном не гірше за суп “Кемпбелл” або “Кока-Колу”!
Дізнатися більше на: focus.ua