Українське кіно про війну зараз переживає дуже дивний, але водночас цікавий етап. З одного боку — це історії, які болять, їх складно дивитися і ще складніше осмислювати. З іншого — з’являються спроби говорити про ту саму війну зовсім іншою мовою: мовою жанру, динаміки, екшену і навіть певного кінематографічного драйву. “Кіллхаус” Любомира Левицького це якраз такий випадок. Але чи вистачило цьому проєкту сили, щоб не просто здивувати, а справді втримати планку і довести, що український екшен може працювати на рівні, ще й при цьому нести в собі важливу місію — нагадати світові про нашу війну, та героїчних воїнів.
Плюси:
сучасний підхід до зображення війни і технологій; динамічний темп і напружений екшен; реалістичність завдяки участі військових і ветеранів; сильна технічна реалізація; відчуття масштабу і присутності; правильний меседж про силу, дію і суб’єктність українців; режисерська робота Любомира Левицького
Мінуси:
не всім персонажам вистачає глибини; деякі сюжетні лінії розкриті поспіхом; місцями драматургія простіша, ніж хотілося б; через високий темп не всі емоційні моменти встигають повністю спрацювати
8/10 Оцінка
ITC.ua
“Кіллхаус”
Жанр тактичний екшен, воєнний, драма
Режисер Любомир Левицький
У ролях Сергій Стрельніков, Олександр Сорока, Валерій Величко, та ін.
Прем’єра 23 квітня 2026 року, кінотеатри
В основі “Кіллхауса” лежать реальні події, а саме рятувальна операція у “сірій зоні”, де українські військові намагаються витягти цивільних з території, яка постійно перебуває під обстрілами та фактично не контролюється жодною зі сторін повністю.
Ситуація ускладнюється тим, що в центрі цих подій опиняється американська журналістка, яка веде прямий ефір із зони бойових дій і тим самим привертає увагу не лише військових, а й усього світу. Із цього моменту локальна операція перестає бути локальною: у гру починають втручатися великі гравці, виникають політичні інтереси, а сама місія набуває значно більшого масштабу і ризиків.
У центрі історії — командир із позивним “Сова” та інженер дронів “Сід” (реальні військові, брати), які координують операцію, використовуючи сучасні технології, зокрема FPV-дрони, і намагаються провести її максимально точно, швидко і без втрат (у реальному житті ця операція справді пройшла без втрат з боку нашої армії, як раз завдяки чіткому плануванню і швидкій реакції), що в умовах сучасної війни звучить майже як фантастика, але тут це реальність.
“Кіллхаус” дуже швидко дає зрозуміти, що він не збирається бути черговою спокійною, повільною і максимально трагічною історією про війну. Фільм майже відразу кидає глядача в події, де все рухається швидко, напружено і без права на довгі пояснення. І це правильне рішення, бо сама природа цієї історії не передбачає розміреності.
Тут немає простору для красивих монологів на 10 хвилин, немає часу на довгі паузи, де персонажі дивляться у порожнечу і переосмислюють життя. Тут є операція, є люди, яких треба врятувати, є ворог, який не чекатиме, і є система, де кожен елемент має працювати чітко. Саме тому стрічка одразу бере темп і доволі впевнено його тримає. У кращих моментах вона справді нагадує не просто художній фільм, а майже реконструкцію бойової операції, де ти відчуваєш, що кожна дія має вагу, а кожне рішення може змінити хід подій.
Думка редакції: Сподіваємося, що цей кінопроєкт стане не тільки блокбастером, а й важливим нагадуванням для світу, адже кіно — це потужний інструмент.
Ключові слова: український екшен, Любомир Левицький, кінокартина про війну, FPV-дрони, сучасні технології, тактична операція, українські військові.
За даними порталу: itc.ua