Інтерактивне мистецтво проти тоталітарної машини. Огляд гри Phonopolis від студії Amanita Design

Сам факт існування чеської студії Amanita Design, яку продовжує регулярно випускати ігри з 2003 року, здається великим дивом. Поки інші ігрові команди потерпають від реструктуризацій, звільнень та закриттів цілих студій, намагаючись вижити в суворих реаліях сьогодення, команда митців з Чехії на чолі з Якубом Дворські займається класичними point-and-click пригодами, які знову та знову підкорюють гравців світами, історіями та художніми елементами. Phonopolis – найсвіжіша гра Amanita Design, яку студія анонсувала у 2022 році, а розробляється вона ще з 2016 р. 10 років, чималий термін для інді проєкту, але я спробую вас запевнити, чому Phonopolis – це пік артистичного генія Amanita Design.

Історія Phonopolis розповідає про однойменне місто – Фонополіс, що приблизно можна перекласти як Місто Звуку. Воно нагадує водночас карикатурний та до болю знайомий загальний образ тоталітарних держав. Люди в Фонополісі не бачать снів, зайвий раз не думають та роблять все, що їм наказують через гучномовець. Таким громадянином був і головний герой гри Фелікс. Але одного разу, під час розборів “сміття” минулих часів, коли в місті ще знали про мистецтво та справжню красу, він провалюється під землю та знаходить там навушники, які здатні заглушити гучномовці. Так до нього повертається свобода думок, що робить Фелікса зрадником ідей Фонополіса та його Лідера. Тепер його мета – розібратися, що ж насправді коїться в місті.

Сюжет Phonopolis відчувається як мікс Орвелла, Кафки та фільму “Бразилія” / Brazil, але при цьому він не скочується в безпросвітну депресію. Amanita Design майстерно балансує важку антиутопію фірмовим абсурдним гумором: в грі, наприклад, є “Міністерство відмов у запитах”, а саботаж тоталітарної машини часто нагадує кумедні слепстік-комедії в стилі Бастера Кітона або Чарлі Чапліна.

Але за цією іронією ховається глибокий метафоричний пласт. У сучасному світі, де безперервний інформаційний шум, алгоритми та пропаганда часто підміняють людям власні думки, історія Фелікса резонує на фізичному рівні. Гра нагадує, що іноді найбільш революційним актом є здатність просто “вдягнути навушники”, відгородитися від галасу натовпу і дозволити собі критично мислити. І робить вона цей без зайвого повчання та моралізаторство, якраз навпаки – у легкому тоні. А подібні історії часто мають навіть більший вплив, ніж важкі та довгі розмови.

Візуальна презентація гри – це тріумф та фурор кропіткої ручної праці та стилізації. Аніматори студії власноруч створювали реальні картонні декорації, розмальовували їх, а потім ретельно сканували та переносили у 3D-простір. Ви навіть можете трошки подивитися на цей процес прямо з головного меню.

Особливо в душу мені запала анімація головного героя та оточення. Вона навмисно нагадує старі мультфільми: трохи “рвана”, але у приємному сенсі. Спостерігати за всіма рухами, навіть найдрібнішими, не набридає аж до фінальних титрів.

Художній стиль Phonopolis свідомо черпає натхнення з мистецьких течій початку XX століття – конструктивізму та супрематизму. Ця естетика, з її агресивними червоними, чорними та сірими геометричними формами, історично використовувалася в ранній радянській пропаганді. Використати візуальну мову тоталітарного режиму для створення гри, яка цей самий режим деконструює та висміює – це розкішний і дотепний мистецький хід.

Усе це доповнюється тактильним звуковим дизайном. Кожен крок Фелікса, кожне обертання картонного важеля чи шурхіт паперу відчуваються матеріальними. Саундтрек від Томаша Дворжака, який давно працює з Amanita Design, задає ідеальний меланхолійно напружений ритм, а наявність повноцінного озвучення та оповідача виводить наратив студії на принципово новий рівень театральності. Окремо від себе відзначу ось цей тріскіт голки грамофона, який приємно доповнює багато мелодій з саундтреку.

А ось коли справа доходить до геймплею, в Phonopolis все вже більш стандартно, хоча й на безумовно високому рівні. Механічно гра відходить від колись класичного для жанру point-and-click збору десятків предметів в інвентар і фокусується на безпосередній маніпуляції оточенням: ви тягнете за картонні кути, обертаєте платформи, переставляєте вагонетки та розплутуєте бюрократичні лабіринти. Якщо ви знаєте невелику, але по-своєму класичну гру Windosill, то одразу зрозумієте, про що мова. Тактильність оточення в Phonopolis неймовірна, взаємодіяти з ним хочеться навіть не стільки заради проходження далі, скільки просто через приємні емоції.

Проблема полягає в тому, що загальна складність цих пазлів є занадто низькою. Гру можна пролетіти буквально на одному диханні. Водночас ті нечисленні моменти, коли Phonopolis все ж намагається кинути вам виклик, часто страждають від відсутності інтуїтивної “відеоігрової” логіки. Замість приємного моменту інтелектуального осяяння, ви стикаєтеся з ситуацією, коли єдиним виходом є сліпий перебір усіх можливих комбінацій методом “наукового тику”.

Саме ця лояльна складність і простакуватість більшості загадок оголюють інший суттєвий мінус проєкту – його швидкоплинність. Хоча західні оглядачі сором’язливо пишуть про 4-6 годин геймплею, реальність є суворішою. Якщо ви одразу розумієте логіку тутешніх картонних механізмів, ви побачите фінальні титри вже за 2-3 години. Втім, це я вам пишу як давній фанат жанру пазлів.

Гра закінчується саме тієї миті, коли ви тільки-но розсмакували її атмосферу. Додайте сюди абсолютну відсутність прихованих предметів чи стимулів для повторного проходження, і стане зрозуміло: це одноразовий, хоч і неймовірно яскравий досвід.

Phonopolis – це концентроване інтерактивне мистецтво, яке ідеально відчуває дух часу і при цьому береже вже ваш власний час. Так, її головоломкам бракує комплексності, а тривалість змушує бажати кращого. Але ці недоліки повністю розчиняються у художньому стилі, розкішному аудіодизайні та тій щирій, теплій інтонації, з якою гра розповідає історію маленької людини, що кинула виклик системі. Amanita Design створила дивовижний картонний маніфест свободи, за що любити студію варто з новими силами.

Цей абзац я приберіг на кінець, щоб не відривати вас від сутності нової гри Amanita Design. Але річ у тому, що ця чеська студія – це великий друг України. Вона регулярно влаштовує періоди, коли гроші з продажів кожної гри йдуть на допомогу українцям. До того ж в Phonopolis є якісна українська локалізація, що завжди приємний плюс. Додайте сюди адекватну ціну у 449 гривень (404 гривні з поточною знижкою) – і отримаєте ідеального кандидата на придбання, щоб зробити вечір-другий цікавішим.

Системні вимоги / Платформи:

• PC (Windows)

Теги: Phonopolis, Amanita Design, огляд гри, пригодницька гра, інді-ігри, антиутопія, артхаус, інтерактивне мистецтво, геймплей