Класичні, сфокусовані, лінійні action/adventure, спадкоємці Uncharted чи класичної Tomb Raider – вимираючий вид. Вони виходять настільки рідко, що кожен такий реліз на вагу золота. Французька студія Asobo Studio, яка зробила собі ім’я на дилогії про щурів та інквізицію A Plague Tale та іграми серії Microsoft Flight Simulator, вирішила заповнити цю порожнечу. В Resonance: A Plague Tale Legacy я очікував побачити безпечне, стандартне продовження серії A Plague Tale. Натомість отримав, можливо, одну з найкращих пригодницьких ігор цього покоління. Навіть її назва, де оригінальний бренд сором’язливо відсунутий на другий план, недвозначно натякає – це абсолютно самостійний, сміливий спін-оф. І якщо ви раптом не грали в ігри про Аміцію та Г’юго, ви нічого не втратите. Проте тонально та тематично це стовідсоткова A Plague Tale, яка філігранно сплітає містику, псевдоісторичний реалізм та історію важких сімейних травм в ідеально зрежисовані 10–12 годин геймплею.
| Гра | Resonance: A Plague Tale Legacy |
| Жанр | action/adventure |
| Платформи | Windows, PlayStation 5, Xbox Series X/S |
| Мови | українська, англійська |
| Розробник | Asobo Studio |
| Видавець | Focus Entertainment |
| Посилання | focus-entmt.com |
Сюжет Resonance: A Plague Tale Legacy фокусується на Софії – контрабандистці, чия надійність, чарівність та хист до пригод так полюбилися гравцям ще в A Plague Tale: Requiem. Але це приквел, події якого відбуваються на 15 років раніше, тож Софія тут молодша та спритніша. Тут її особистість розкривається на повну, стаючи тим стрижнем, з якого витікають усі геймплейні механіки. Софія цінує близьких і здатна постояти за себе, що ідеально обґрунтовує її мотивацію відправитися на загадковий Острів Мінотавра разом зі своєю давньою подругою Лені. Їх будуть переслідувати як стара команда, яка вважає їх зрадницями, так і військові. І звісно ж відкрити секрети самого острову буде непросто.
Динаміка між цими Софією та Лені – це окрема сценарна перемога. Asobo Studio вдалося уникнути синдрому “Ешлі з Resident Evil 4”: Лені не є тягарем, її не потрібно постійно рятувати чи оберігати. Вона активно допомагає в битвах, бере участь у вирішенні головоломок, а діалоги подруг під час дослідження локацій звучать настільки жваво й органічно, що жодного разу не здаються нав’язливими.
Головним наративним рушієм стає той самий “резонанс” з назви гри. З дитинства Софія бачить дивні видіння, які дозволяють їй зазирати в минуле, безпосередньо в епоху міфічного Тесея та його боротьби з Мінотавром. Звісно ж, реальна історія цього конфлікту виявляється набагато складнішою й страшнішою за античні міфи.
Софія буде не просто бачити спогади з минулого, а буквально переживати ті ж самі події, що й Тесей. Перехід між часовими епохами реалізовано блискуче. Хоча зміна часу є жорстко заскриптованою, можливість побачити одні й ті самі величні локації у період їхнього розквіту та в стані занепаду викликає надзвичайно приємні спогади про культову Prince of Persia: Warrior Within (2004).
Сюжетна структура Resonance: A Plague Tale Legacy працює бездоганно: за весь час проходження гра жодного разу не провисає, вдало чергуючи дослідження, битви та наративні паузи. Такого ідеального темпу оповідання я давно не бачив. Навіть маленькі дрібнички на кшталт розкиданих островом реліквій сьогодення та минулого супроводжуються цікавими коментарями, які працюють на загальну історію.
Здається, в Asobo Studio зрозуміли, що за дві попередні частини A Plague Tale традиційний stealth встигнув набриднути гравцями, тому вирішили відмовитися від традиційної гри в хованки. Натомість Resonance пропонує повноцінну, агресивну та напрочуд глибоку бойову систему. Враховуючи, що для Asobo це своєрідна проба пера у жанрі відкритих боїв (без використання пращі чи магії), результат перевершує всі очікування.
Бойова механіка побудована на жорсткому контролі здоров’я та натовпу ворогів. Протягом усієї гри Софія має максимум три бали здоров’я. Будь-який пропущений удар зносить рівно один бал. Складність полягає в тому, що відновити здоров’я посеред бою звичайним способом неможливо – лікування відбувається лише після повного завершення сутички або після вбивства ворога (одне вбивство – одне очко здоров’я).
Цей простий нюанс генерує тактичну глибину. Коли на вас нападає група супротивників, ви постаєте перед вибором: чи варто швидко знищити слабких ворогів, щоб зменшити їх кількість, чи краще залишити їх живими як своєрідні “ходячі аптечки” на випадок, якщо місцевий мінібос завдасть вам нищівного удару? Автофокусу в грі немає, а вороги не соромляться нападати натовпом, що робить кожну битву напруженим танцем.
Додайте сюди продумане дерево навичок. Замість лінивих бонусів на кшталт “+10% до шкоди” прокачка кардинально змінює стиль гри. Ви можете відкрити додатковий відскок, одноразову броню або неймовірно стильний прийом, який дозволяє під час ухилення кинути одного ворога в натовп інших. Також Софія після вирішення окремих головоломок отримати нові мечі, які також мають свої особливості. Наприклад, один меч додасть “отруйну” атаку, яка буде повільно вбивати ворогів. А ще по всьому острову можна знайти різноманітні прикраси для Софії, які підвищують шанс спрацювання пасивних бонусів рівня “стріла не влучать в Софію”. Приємно, що дослідження локацій та отримання переваг у битвах тісно пов’язані.
Битв із босами в Resonance: A Plague Tale Legacy небагато, але один з босів-людей гарантовано увійде в списки найкращих поєдинків цього ігрового року. І після нього захочеться ще більше бос-файтів від Asobo Studio.
Хоча гра в хованки з противниками людьми й зникли, stealth у грі залишився, трансформувавшись у повноцінний горор. Вашими супротивниками у цих секціях стають гротескні потвори – моторошні істоти-мацаки, які напряму пов’язані з міфом про Мінотавра. Без зайвих спойлерів скажу лише, що кожна поява цих монстрів перетворює пригодницьку гру на напружений трилер.
Механіка взаємодії з ними достатньо свіжа. Якщо Софія рухається занадто швидко, вона залишає за собою синій слід. Монстри здатні “вдихати” цей слід і йти по ньому, наче гончаки. Це перетворює stealth на гру розумів: ви можете навмисно пробігти перед монстром, залишивши хибний слід, завести його в глухий кут, а потім повільно і непомітно обірвати “запах”, безпечно обійшовши небезпеку.
Проте більшу частину часу на Острові Мінотавра ви проведете не в битвах чи хованках, а в дослідженні та вирішенні пазлів. Оскільки випробування лабіринту створювалися в минулому як грандіозне шоу, всі головоломки ідеально та логічно вплетені в архітектуру та наратив. Особливо вражає активне використання світла, яке тут має не лише геймплейне, а й важливе сюжетне значення. Платформінг виконаний на найвищому рівні: стрибати, дертися і досліджувати руїни фізично приємно.
Окремої похвали заслуговує щоденник Софії. Це не просто збірка тексту, а справжній артбук, де героїня замальовує свої видіння та аналізує острів. Ці записи є ключовими для розуміння багатьох загадок. А найголовніше – розробники поважають ваш інтелект. В епоху, коли ігри штибу God of War Ragnarok не дають вам і п’яти секунд на роздуми, змушуючи напарників викрикувати рішення пазлу, Resonance: A Plague Tale Legacy робить крок назад. Підказки тут є, але вони активуються виключно натисканням окремої кнопки з ініціативи самого гравця.
На тлі такої розкішної постановки дрібні недоліки гри стають більш помітними. Стилістично та технологічно гра виглядає бездоганно: густа атмосфера, деталізація руїн та розкішний музичний супровід створюють феноменальний аудіовізуальний досвід. Шкода лише, що розробники додали занадто примітивний фоторежим – ці локації заслуговують на більше інструментів для зйомки.
Проте технічному стану гри бракує того самого “останнього полірування”, принаймні на звичайній PlayStation 5. Інколи текстури не встигають завантажитися у високій якості, трапляються дрібні баги анімацій. В одному з епізодів моя напарниця Лені просто відмовилася йти до тригерних дверей, через що довелося перезапускати гру з останньої контрольної точки.
Але найбільше дивує дещо архаїчний геймдизайн інтеракцій. Тут немає нав’язливих QTE, коли треба швидко тиснути одну кнопку, проте гра страждає на хворобу “прихованих завантажень”. Раз на кілька хвилин, під час дослідження світу, натискання кнопки активації змушує вас 10-15 секунд пасивно дивитися, як Софія протискується у вузьку щілину або повільно відкриває важкі двері. Це сильно б’є по агентності гравця і збиває ідеальний темп дослідження.
Локалізація також залишає змішані почуття. З одного боку, наявність української мови на релізі – це безумовний плюс. З іншого, стилістичні рішення перекладачів інколи викликають посмішку: коли контрабандистка із середземноморського регіону вигукує питомо українське “бісові ковіньки” або “та ти шо”, це трохи руйнує занурення, хоча і є питанням виключно особистого смаку.
У сучасному ігровому ландшафті, де видавці намагаються виправдати цінник у $70 штучним розтягуванням хронометражу до сотні годин, Resonance: A Plague Tale Legacy виглядає як справжній маніфест здорового глузду. Це концентрована, чудово зрежисована пригода без аванпостів, гринду чи елементів сервісу. Встановлена ціна у $50 (або 1 199 гривень в українському сегменті Steam) відчувається абсолютно справедливою інвестицією за 10-12 годин безперервного геймплею. Це ідеальний формат для гравців, які хочуть сісти за гру без завищених очікувань і проковтнути її за один-два забіги, просто не маючи змоги відірватися від екрана.
Дивлячись на загальну якість проєкту, мимоволі ловиш себе на думці про втрачені можливості. Якби подібна гра вийшла в епоху Xbox One, вона мала б усі шанси стати справжнім системселером – тим самим потужним сюжетним магнітом, який продає консолі. Хоча з поточною політикою Microsoft навіть такий шедевр навряд чи кардинально змінить їхнє становище, але для самих Asobo Studio – це колосальний крок уперед. Вони ризикнули відкинути свою головну фішку – нескінченних хвиль щурів – і цей ризик повністю виправдав себе, подарувавши нам самобутню, сміливішу гру.
Головний же здобуток Resonance: A Plague Tale Legacy полягає в тому, що вона відкриває перед студією воістину безмежні горизонти. Цей спін-оф переконливо доводить, що умовна формула A Plague Tale не обов’язково має бути прив’язана виключно до Франції часів Столітньої війни та інквізиції. Розробники намацали універсальну, гнучку основу: лінійні наративні пригоди, в центрі яких завжди стоять глибокі людські взаємини (зокрема, родинні травми), помножені на майстерний симбіоз міфів та жорстокої реальності. З таким підходом французька студія здатна перетворити франшизу на своєрідну антологію, де кожна нова гра відправлятиме нас у різні епохи, розповідаючи цілком нові, не менш захопливі історії.
Зрештою, Resonance: A Plague Tale Legacy – це не спроба швидко заробити на відомому бренді, а скоріше глибоке висловлювання про силу міфів, важкі родинні зв’язки та зіткнення минулого з реальністю. Завдяки ідеальній хімії між Софією та Лені, свіжій бойовій системі та розкішному художньому оформленню, гра змушує миттєво пробачити їй і дрібні технічні шорсткості, і архаїчний дизайн переходів між локаціями. Вона залишає по собі той самий солодкий післясмак великої подорожі, якої ми так довго чекали.
Дізнатися більше на: mezha.ua