В іграх Remedy є безліч елементів, за які їх люблять гравці, проте безпосередній геймплей у цей список потрапляє не часто. Це не значить, що фінська студія погано працює з ігровими механіками, але схоже, що розробникам цікавіше експериментувати з оточенням, оповіданням та поєднанням непоєднуваного, ніж заморочуватися з геймплейними циклами, адиктивністю та іншими нюансами. Що далеко ходити, згадаємо хоча б Alan Wake 2: найпопулярніша сцена гри пов’язана з музичним номером під пісню Herald of Darkness. І ніхто не звертає уваги, що він розгортається на тлі того, як Алан Вейк доволі стандартно вбиває ворогів.
У випадку Control Resonant розробники з Remedy, здається, поставили перед собою нову ціль – що буде, якщо вони підтягнуть геймплей до рівня найкращих ААА-проєктів, але при цьому не пожертвують усім іншим, за що люблять Control, Alan Wake, Quantum Break та інші проєкти студії? Відповідь тішить, вражає та дивує водночас. Бо Control Resonant – це ніби своєрідний майстер-клас із розробки “ідеального кандидата” на гру року.
| Гра | Control Resonant |
| Жанр | action/RPG |
| Платформи | Windows, macOS, PlayStation 5, Xbox Series X/S |
| Мови | українська, англійська |
| Розробник | Remedy Entertainment |
| Видавець | Remedy Entertainment |
| Посилання | controlgame.com |
Вже на етапі анонсу було зрозуміло, наскільки інші ставки Remedy робить у випадку Control Resonant, особливо якщо порівняти її з Alan Wake 2. Остання виявилася прямим сиквелом гри 13-річної давнини, яка, до того ж, потребувала знань подій спін-офу Alan Wake’s American Nightmare і зовсім іншої гри – Control. Експериментальний (на мою думку, навіть надмірно) наратив, симбіоз серіального підходу з жанром survival horror, постійний фансервіс стосовно зовсім дрібних деталей створили ситуацію, у який поріг входу в Alan Wake 2 виявився вкрай високим. Це була ніби “розвага для своїх”, а не щось масове.
З Control Resonant приціл одразу йшов на масовість. Ніякої “двійки” в назві: історію можна сприймати абсолютно незалежно від попередниці, хоча й без відчутної частки фансервісу “для своїх” не обійшлося. На зміну survival horror прийшов жанр action/RPG, в якому зроблені всім відомі God of War Ragnarok, Horizon Forbidden West та інші ігри, що розійшлися накладом у десятки мільйонів копій. Замість нішевих виконавців на кшталт Poets of the Fall чи Poe в один з трейлерів без зайвих сумнівів поставили The Prodigy. Це принципово інший рівень у всьому.
Звісно, у деяких гравців з’явилися побоювання, що в гонитві за масовим гравцем Control Resonant розгубить весь шарм ігор Remedy, проте запевняю вас, що ці хвилювання безпідставні. Гра вміє дивувати та регулярно ставить експерименти над вашою свідомістю і здатністю сприймати історії. Але при цьому в неї ще й неймовірно цікаво грати. Тобто вона бездоганно працює і як ААА-розвага, і як типовий для Remedy авторський проєкт.
Події Control Resonant розгортаються через сім років після подій оригіналу. Іншовимірну загрозу від Шуму (Hiss), який підкорює свідомість людей і навіть цілі світи, вдалося взяти під контроль, однак не подолати остаточно. Через це Старий дім (Oldest House) – штаб-квартира Федерального бюро контролю (ФБК), з якої почалося вторгнення, – продовжує знаходитися у повній ізоляції. Бюро робить усе можливе, проте з обмеженими ресурсами та майже нульовою мораллю триматися стає все важче. І одного дня ізоляцію було порушено: Шум отримав доступ до Мангеттену.
Проте зовні справи не набагато кращі. Мангеттен потрапив під вплив іншої сили – Структурування (Patterning), яке змінює все до непізнаваності та ніби хоче привести світ до чіткої, єдиної форми. Звісно, не зважаючи на вже існуюче тут життя. Це явище відрізало шматок Нью-Йорка від світу. Масштаби події змушують нервувати навіть експертів. Додайте сюди ще й раптове зникнення директорки ФБК Джессі Фейден – і отримаєте кризу, вирішити яку, на перший погляд, неможливо.
Розбиратися з цим доведеться Ділану Фейдену, молодшому брату Джессі. У першій частині саме він став ініціатором вторгнення Шуму, але сестрі вдалося витягти його з-під впливу позавимірних сил. Після цього він пролежав у комі всі ці сім років. Прямо перед зникненням Джессі приводить Ділана до тями, до того ж вельми безцеремонно: вона пронизує тіло брата дивним артефактом. Це – Аберрант, який стане головною зброєю Ділана, а також його зв’язком з астральним Правлінням (The Board). Тепер тільки він, завдяки власним здібностям параутилітариста, здатний дати відсіч Структуруванню, Шуму та паранормальним явищам.
Як персонаж Ділан вийшов значно багатовимірнішим, ніж Джессі в оригіналі. І це при тому, що його біографія наче не залишає простору для особистого розвитку. У 10 років його силоміць забрало ФБК і почало жорстоко тренувати. У Control він був причиною всіх бід, але його свідомість йому не належала. І лише в Resonant хлопець отримує своєрідний шанс надолужити втрачене і знайти себе.
У Бюро чудово пам’ятають про небезпеку, яку ховає в собі Ділан, тому агенти ставляться до нього з недовірою, презирством, а подекуди й з відвертою люттю. Навіть Правління сприймає Ділана як ненадійний елемент, але інших підходящих людей нема. Це створює прекрасний контраст із першою грою, де Джессі майже одразу стала Директоркою й отримала всі відповідні почесті. Ділану доведеться рятувати світ не завдяки чийсь підтримці, а всупереч системі.
Втім, одна людина йому все ж допомагатиме – представниця ФБК Зої, яка стає його координатором. Їхній дистанційний тандем проходить крізь усю гру і в когось точно викличе спогади про інді-хіт Firewatch. Спостерігати за розвитком їхніх стосунків – суцільне задоволення. Ніякої вимушеної романтики, лише складний зв’язок двох людей, які звикли до паранормального, але опинилися в епіцентрі подій, що перевершують будь-яке божевілля. Акторська робота на висоті.
Сюжет Control Resonant розгортається у високому темп. Він постійно підкидає нові події, але при цьому не здається надто перевантаженим, даючи час осмислити побачене. Гра стала ближчою до гравця, відчувається живою та емоційною і, що несподівано, часом вона буває дуже смішною. Можливо, на це вплинула відсутність Сема Лейка у ролі сценариста, але ризикну сказати: історія Control Resonant захоплює навіть більше, ніж багатий на метаіронію сюжет Alan Wake 2.
Гра стала менш залежної від скриптованих сценок та моментів, в яких гравець нічого не робить і просто слухає чи читає щось. Деякі важливі для сюжету деталі буквально інтегровані в геймплей. Наприклад, в одному місці ви будете бачити Ділана та ворогів з інших просторово-часових ліній. В іншому моменті вороги системно підсвічуються як друзі, змушуючи гравця відчути той самий дисонанс свідомості, який переживає герой. А постійні зміни в оточенні не просто не раз нагадають вам про “Дім листя” Марка З. Данилевського та Backrooms, а й розповідають історії самостійно.
Буквально кожне завдання підкидає у загальний казанок методів оповідання щось принципово нове. Ближче до середини – а гра доволі довга, 30 годин на основний сюжет та 50 на виконання всіх додаткових активностей, – вже навіть починаєш дивуватися, як в Remedy вигадують все нові та нові методи взаємодії з нашою свідомістю.
Але не хвилюйтеся. Якщо це для вас важливо, записок та аудіощоденників в грі теж безліч. Звісно ж, всі виконані на вкрай високому рівні якості. Часто навіть сама текстура аркуша, на якому щось написано, чи почерку людини будуть доповнювати загальну історію, вносити в неї необхідні нюанси. Це маніакальна увага до деталей, на яку здатна тільки Remedy.
У Control Resonant Remedy ніби поставила собі за мету розв’язати всі проблеми сучасного геймдизайну одним махом. І в них вийшло.
Вас дратує “жовта фарба”, якою розробники позначають шлях в іграх, або “відьмачий зір” з підсвічуванням всього важливого? Тут навігація інтегрована в наратив: якщо ви бачите жовті стрічки чи маркування, то їх залишили співробітники ФБК, що намагалися ізолювати зону. Але набагато частіше вас будуть вести за руку менш нав’язливо, наприклад, за допомогою світла, кольорів чи додаткових активностей. Це виглядає автентично і не ламає занурення. А часом так і взагалі самому доведеться увімкнути голову та дослідити околиці заради просування у місіях. Але робити це настільки цікаво, що зовсім не жалієшся.
Втомилися від рольових діалогів, де треба “проклікати” всі варіанти, щоб нічого не пропустити? У Control Resonant нова система: ви обираєте лише одну репліку, яка задає тон розмові, а інші варіанти назавжди зникають. Це робить бесіди природними, а вибір – вагомим, тобто з’являється серйозний простір для відігравання та формування характеру Ділана.
Те саме стосується другорядних квестів. Ніхто не буде засипати вашу карту десятками знаків питання. Сайд-квести органічно вплетені у вивчення міста – гра винагороджує уважних. А самі завдання завжди мають унікальний твіст. Навіть повторювані та відносно прості речі, як “знайди іграшку для собаки” або “закрий фотоапарат, що змушує застигати час”, подаються нестандартно та розширюють лор.
До того ж розробники значно зменшили кількість “зацензурених сторінок”, якими грішила перша частина. Пробачте, фанати SCP, але це вже моветон. І навіть технічні нюанси на кшталт окремих “перехідних” зон для підвантаження локацій теж інтегрували у всесвіт гри. В Control Resonant це особливі шлюзи ФБК, які допомагають контролювати розповсюдження Шуму та Структурування. І навіть такі завантаження гра використовує, щоб показати чи розповісти вам щось цікаве.
Але найголовніше питання – чи весело в це грати? Відповідь: безапеляційне “так”. Control Resonant не витрачає час на довжелезні “прологи”, як це зробили в Onimusha: Way of the Sword. Перших ворогів на вас кидають за 5 хвилин, першого боса – за пів години. Далі йде лише масштабування комплексності.
Це перша велика гра Remedy з акцентом виключно на ближній бій. Аберрант – ваша головна і єдина зброя. На початку ви обираєте три основні його форми для атаки “квадратиком”. Це можуть бути швидкі “кинджали” з високим шансом критичної атаки, збалансований “клинок” або ж “коса”, що ідеально підходить для натовпу, вона і стала моїм фаворитом. Згодом відкриваються додаткові форми для “трикутника” (ще три форми) та завершення комбо (шість різновидів).
У грі немає безглуздої прокачки у стилі “+3% до захисту, коли гориш”. Кожен розблокований елемент дає реальний новий прийом, відчутний бонус або принципово інший ефект, який змінює ваш стиль: підкидає ворогів у повітря, збиває анімації атаки або відкриває нові можливості для маневру. За динамікою це нагадує суміш God of War Ragnarok та inFAMOUS Second Son.
У той час, коли вся індустрія захворіла на “соулслайки”, Remedy йде в інший бік. У грі немає класичного парирування, Ділан надзвичайно швидкий і буквально літає по арені. Вороги не чекають своєї черги – на вас нападають десятки одночасно, змушуючи постійно рухатися. Вони різні, потребують власних стратегій, а коли починають комбінуватися, так взагалі розслабитися не вийде. Це хаотичний, але повністю контрольований гравцем вирій смерті, який кидає серйозний виклик навіть ветеранам жанру.
Без паранормальних здібностей не обійшлося. За перемогу над босами-резонантами – і кожен вам точно запам’ятається та сподобається, здається, в Remedy взяли близько до серця критику босів з першої Control, – Ділан отримає нові здібності. Але ось в чому нюанс: майже за кожного боса можна обрати лише одну здібність з двох. І всі вони принципово різні.
В Control Resonant сильно постаралися, щоб у гравців було високе різноманіття “білдів” Ділана, а кожний геймплейний вибір у прокачці дійсно мав значення. Я під час проходження сильно прикипів до виклику істот, через що під кінець гри в мене зібралася мініармія на боці Ділана. Але ви можете все вкласти в атаки після ідеального ухилення, більш живучого Ділана, акцент на приголомшення, підкорення інших істот і багато всього іншого. Після місцевої системи прокачки доволі скромне древо вмінь Control навіть не хочеться згадувати.
Так, білд можна перезібрати завдяки спеціальним предметам. Але вони рідкісні, тому кожне рішення “почати з нуля” відчувається вагомим. Взагалі в Control Resonant гарний баланс ресурсів, які збирає Ділан. Їх багато, на кожний тип покращення потрібно щось своє, але через різноманітність активностей та стабільну прогресію ніколи не відчуваєш, що стоїш на місці. Не виходить пройти якийсь сегмент? Підкачайся в іншому місці. Правило, до якого нас привчила ще Elden Ring, працює в грі від Remedy. І від цього усвідомлення все ще почуваєш себе дивно.
Прокачка рівнів теж вийшла незвичайною. Взагалі слова “незвичайно”, “креативно”, “нестандартно” та їхні синоніми часто будуть лунати в контексті гри. За вбивство ворогів та виконання різних активностей досвід отримує не Ділан, а якийсь з районів Мангеттену. Чим більший його рівень, тим краще там будуть бонуси, а також можна буде отримати предмети кастомізації. Остання на диво глибока: завдяки зачіскам, одягу та аксесуарам з Ділана можна зробити зовсім іншу людину.
І всі елементи настільки тісно пов’язані між собою, що формується нерозривна картина ігрового процесу, від якого неможливо відірватися. Гра постійно тасує активності та експериментує з подачею, через що класичний геймплейний цикл “другорядні завдання – основна історія” майже відсутній. Control Resonant – це цільна пригода від початку і до фіналу.
Окремої згадки заслуговує переміщення, яке стає невід’ємною частиною як бою, так і дослідження. Ділан майже одразу отримує подвійний стрибок, подвійний ривок та швидкий біг. Але справжній прорив стається, коли ви розблоковуєте гравітаційні аномалії. Вони дозволяють блискавично телепортуватися до спеціальних точок, а головне – бігати по стінах та стелі.
У трейлерах це виглядало так, ніби може викликати морську хворобу. Проте на практиці гра дуже обережно і поступово вводить гравця у стан потоку, коли постійні стрибки у всіх площинах стають нормою. Пересування відчувається інтуїтивним і неймовірно приємним, але часом кидає виклик саме по собі, що знову ж таки викликає теплі спогади про серію inFAMOUS.
Сам Мангеттен живе своїм дивним життям. Ви побачите ФБК у ділі: зможете допомагати патрулям відбиватися від іншовимірних потвор на вулицях або заходити на аванпости, щоб побачити їхній побут в умовах кінця світу. У місті є цивільні, і спостерігати за їхньою реакцією на архітектуру, що мутує від Структурування, – це окреме задоволення та цікавий пласт історії.
Я проходив гру на стандартній PlayStation 5 і пам’ятаю, як оригінальна Control змушувала консолі минулого покоління захлинатися. Resonant працює незрівнянно краще: стабільні 60 кадрів на секунду у роздільній здатності 1440p в бою з такою кількістю частинок та руйнувань – це фантастичний результат. А на PS5 Pro чи взагалі потужному ПК гра буде виглядати неймовірно гарно.
Художня частина просто зносить дах. Патерни, що постійно змінюються, геометричні метаморфози міста, гра світла та тіні – все це запам’ятається вам надовго. Камера тепер знаходиться далі від героя, щоб ви могли контролювати натовп ворогів та орієнтуватися у божевільних локаціях, але увага до мікродеталей світу при цьому анітрохи не зменшилася. Єдиний технічний компроміс – це міміка та деталізація облич деяких другорядних персонажів, які часом виглядають трохи пластиковими, але на тлі загальної величі це дрібниця.
Що великі студії, що інді-розробники ненавмисно, але дуже довго привчали нас до неприємної зворотної залежності: якщо ми хочемо, щоб у грі був чудовий геймплей, то треба пожертвувати сюжетом. І, відповідно, навпаки. Саме тому в нас є геніальні ігрові історії, в яких ти майже нічого не робиш, окрім як читаєш. І незабутні ледве не на рівні м’язів ігрові моменти та цілі системи, історія в яких при ретельному аналізі розсипається на шматки.
Історично Remedy схилялася до першого підходу. Проте у випадку Control Resonant студія відмовилася йти на компроміси ти вирішила кинути виклик статусу-кво. Я пам’ятаю, як мені було приємно стрибати, літати та вбивати Шум і не тільки за Ділана. Але також я пам’ятаю якісну та завжди вчасну музику, кумедні й трагічні моменти, синергію між Діланом та Зоєю. Пам’ятаю паранормальні звукову систему, дитячий візочок та систему караоке, яка вбиває людей. І все це помножується на структурований світ Мангеттену, який об’єднує непоєднуване, як буквально у своєму оточенні, так і на рівні сприйняття гри людьми. Навіть те, що в інших іграх стало б недоліком, в Control Resonant майже позавимірним чином обертається ще одним методом зробити гру краще.
Справжнє мистецтво теж народжується скоріше всупереч всьому та приймає недоліки себе і світу, щоб бути тільки кращим. Control Resonant – це сама такий приклад. І тому слово “шедевр” при її описі має стати настільки ж регулярними, наскільки й паранормальні явища в житті звичайного співробітника ФБК.
Окремий плюс йде за українську локалізацію, проте до неї є питання. Наприклад, часом здається, що у перекладачів не було контексту якоїсь ситуації, через що субтитри виглядають відірваними від подій на екрані. Також зустрічаються варіанти “Шум” та “Шепіт” стосовно одного терміну “Hiss”, і це не одинична ситуація. При цьому стиль та лексика, коли все зроблено вдало, говорять про високу якість перекладу, і це враховуючи кілометри тексту в грі.
P.S. Фоторежиму в Control Resonant на релізі нема, хоча він дуже потрібний. Втім, так було і з іншими іграми Remedy, які врешті-решт стали ледве не найкращими для віртуальної фотографії.
Оригінал статті: mezha.ua