S.T.A.L.K.E.R. 2: колекційні картки по Mortal Kombat 2 викликали обурення

Промо-кампанія Mortal Kombat 2: Колекційні картки спричинили ажіотаж

Цікаво, що поки в Україні був ажіотаж з приводу колекційних карток до інтерактивного альманаху S.T.A.L.K.E.R. 2, практично ідентична ситуація сталася в США з промо-кампанією фільму “Мортал Комбат ІІ”. Мережа кінотеатрів AMC до кожного білету на IMAX-показ фільму додавала (певний час, поки не закінчився наклад) пакунок з чотирма колекційними картками по фільму. В США вони називаються trading cards, де “trading” означає, що обмін картками є чи не основним заняттям колекціонерів.

Лімітовану серію в стилі 1990-х рр., коли шалену популярність мали картки ще за однойменною грою, надрукувало спеціалізоване видавництво Upper Deck. У вільному продажі цієї серії карток не було. Але перекупники усюди однакові, і доки на Reddit люди сперечались, чи хочуть вони взагалі відкривати потенційну реліквію, пакетики з картками з’явились на eBay.

S.T.A.L.K.E.R. 2: колекційні картки по Mortal Kombat 2 викликали обурення 2

S.T.A.L.K.E.R. 2: колекційні картки по Mortal Kombat 2 викликали обурення 3

Існує велике питання, яким чином у кількох людей картки опинились у явно оптових масштабах, але таких випадків було немало. Звісно ж, спекулянти розгулялись, тому в середньому за один пакетик тиждень тому треба було викласти десь $19-25. А зараз стільки в більшості випадків буде коштувати вже одна картка, хоча трапляються випадки і значно дешевше.

Подія також випадково реанімувала загалом ажіотаж по колекційних картках з Mortal Kombat, які можна знайти по більшості ігор серії та фільмах 1990-х рр. Частину з них в 1990-ті можна було побачити і в Україні, хоча значно більшим попитом користувались аналогічні за розміром та пакуванням наліпки. В деяких випадках trading cards комбінують обидва цих типи колекційних цікавинок. До прикладу, в 1991 році одна з двох серій карток по фільму “Термінатор 2: Судний день” (як тут не згадати, що Т-800 теж був у всесвіті Mortal Kombat) взагалі мала по собі картки, з яких як наліпку можна було зняти верхній шар. Більшість колекціонерів цього, звісно ж, не робила. Я — не виняток.