Голлівуд десятиліттями намагався невдало екранізувати культовий файтинг від Capcom, видаючи то відверто недолугий фільм із Ван Даммом, то жахливу “Легенду про Чун-Лі” / Street Fighter: The Legend of Chun-Li. Нова спроба режисера Кітао Сакурая відмовляється від спроб побудови глибокої міфології та пояснення, як персонажі в зухвалих костюмах можуть битися з монстрами. Натомість, франшизу перетворили на абсурдний, яскравий і максимально несерйозний атракціон. Фільм не претендує на шедевр, але дарує ті самі емоції, що й вибір улюбленого персонажа на екрані ігрового автомата.
| Назва | “Street Fighter: Вуличний Боєць” / Street Fighter |
| Жанр | бойовик, комедія, пригоди |
| Режисер | Кітао Сакурай |
| В ролях | Ендрю Коджі, Ной Сентінео, Калліна Лян, Девід Дастмалчян, Коді Роудс, 50 Cent, Джейсон Момоа, Орвілл Пек, Ерік Андре, Роман Рейнс та інші |
| Студії | Paramount Pictures, Legendary Pictures |
| Хронометраж | 2 години |
| Рік | 2026 |
| Посилання | IMDb |
“Street Fighter: Вуличний Боєць” / Street Fighter розпочинається з ефектного 2D-анімаційного прологу в стилі аніме від студії Titmouse, який окреслює передісторію головних героїв. У 1987 році Рю (Ендрю Коджі) перемагає Сагата, але пробуджує темну силу Хадо та стикається зі злим Акумою (Роман Рейнс), що призводить до загибелі його майстра Гоукена (Дон Лі). Після цього шляхи названих братів Рю та Кена (Ной Сентінео) розходяться. Дія переноситься у 1993 рік: Рю переховується від світу, продаючи вуличну їжу, а Кен стає самовпевненою зіркою, яка знімається в рекламі та нищить припарковані автомобілі заради розваги.
Ситуація змінюється, коли агентка Інтерполу Чун-Лі (Калліна Лян) залучає їх до нового турніру. Змагання організовує злочинець М. Байсон (Девід Дастмалчян), який прагне отримати темну енергію Рю для досягнення абсолютної влади. Сюжет збирає на турнірі величезну кількість персонажів, багато з яких з’являються радше заради фансервісу або одного-двох поєдинків. Режисер Кітао Сакурай майстерно керує цим хаосом, хоча сам турнір у фіналі поступається місцем локальним конфліктам та сутичкам із лиходіями.
Вам може здатися, що синопсис переповнений іменами та термінами, незрозумілими для тих, хто не знайомий із серією Street Fighter. Не намагайтеся все це осмислити. У фільмі, як і в іграх, основний сюжет є другорядним. Стрічка зосереджується на персонажах, їхніх яскравих рисах та нескінченному фансервісі.
Однією з найцікавіших рис “Street Fighter: Вуличний Боєць” / Street Fighter є його відверто пародійний, майже гомоеротичний та фетишистський тон. Кен у виконанні Ноя Сентінео нагадує розгубленого персонажа з фільму “Барбі” / Barbie, стаючи ідеальною карикатурою на невпевненість гетеросексуальних чоловіків. Зірка реслінгу Коді Роудс у ролі американського полковника Гайла використовує безліч гомоеротичних образів, а Байсон вражає глядачів своїм фут-фетишем. Гумор не завжди влучний, а недолугі жарти ведучого турніру Дона (Ерік Андре) викликають радше незручність. Однак, фільм настільки впевнено занурюється у це божевілля, що йому легко пробачити такі промахи.
Візуально “Street Fighter: Вуличний Боєць” / Street Fighter – це яскравий хаос із неоновими кольорами. Хоча більшість боїв турніру зняті на тлі зеленого екрану або LED-панелей без справжньої масовки, хореографія поєдинків вражає інтеграцією фірмових спецприйомів з гри, таких як “сотня ударів долонями” Е. Хонди чи розтягнуті кінцівки Далсіма.
Додаткового драйву додає саундтрек із хітами 1990-х. Кумедним моментом є сцена, де боксер Балрог (50 Cent) б’є суперників під власні треки. Однак, слабкий сценарій, надмірна кількість експозиції та незадовільний фінал-кліфхенгер створюють враження, що фільм не повністю розкрив власний потенціал.
Що дійсно рятує “Street Fighter: Вуличний Боєць” / Street Fighter від долі чергового прохідного блокбастера, так це ентузіазм акторського складу. Актори отримують справжнє задоволення від процесу зйомок, і ця енергетика здатна витягнути навіть посередню історію. Девід Дастмалчян насолоджується кожною секундою в ролі карикатурного лиходія, Джейсон Момоа випромінює дитячу радість у ролі зеленого Бланки, а Ендрю Коджі та Ной Сентінео чудово відіграють класичну динаміку серйозного героя та його недолугого напарника. Коли зірки на екрані не сприймають себе надто серйозно, глядачу легше пробачити фільму сценарні недоліки.
Крім того, стрічка свідомо відмовляється від шляху сучасних “престижних” адаптацій відеоігор. Якщо проєкти на кшталт “Останніх з нас” / The Last of Us демонструють, що ігри можуть бути глибокою драмою, то творіння Сакурая нагадує про інший бік медалі. Це кіно, що відчувається як справжній аркадний автомат: гучне, безглузде, з постійним бажанням вразити глядача ще більшою кількістю яскравих спалахів і гіпертрофованих емоцій. Фільм не соромиться свого першоджерела, а навпаки – викручує його найдивніші риси на максимум.
Саме цей баланс між відвертим трешем та щирою любов’ю до відеоігрової класики робить фільм живим. Так, він переповнений хаосом, але це свідомий хаос, створений для того, щоб розважити найширшу аудиторію та дати фанатам змогу ще раз пережити епоху 16-бітних консолей на великому екрані.
Дізнатися більше на: mezha.ua