“Corpus Christi” польського режисера Яна Комаси – це квінтесенція сучасної цивілізації Східної Європи, яка проявляє себе не на найвищому, а на найнижчому рівні. І Комаса занурює нас дуже глибоко – аж до колонії для неповнолітніх, де ми зустрічаємо головного героя, 20-річного Даніеля (Бартош Бєлєня). Деякі синопсиси та рецензії описують його як людину, яка вже пережила духовне перетворення, і справді, до кінця історії Даніель відродиться – але точно не на початку. Поки що здається, що він має добрі навички виживання, а його дружба зі священиком отцем Томашем (Лукаш Сі́млат) може творити дива для його безпеки, психічного стану та майбутнього. Або ж Даніель просто дуже хоче вірити в це, тим більше, що його майбутнє невизначене: він мріє стати священиком, але позбавлений цієї можливості через тюремний термін. Тим часом до колонії раптово повертається кримінальник Бонус, який ненавидить Даніеля і має для цього вагомі причини. Даніель вирішує втекти, вирушаючи на нову роботу на лісопильню, але насправді тікаючи якомога далі від Бонуса. Натомість, за чистим збігом обставин, він опиняється на посаді нового священика місцевої парафії. І він робить це дуже добре.
Даніель сповнений життя і є складним персонажем – дуже добре прописаним Матеушем Пацевичем і дивовижно втіленим Бєлєнею. З розвитком сюжету ми отримуємо деякі підказки, які дозволяють досить чітко зрозуміти, що він не жертва, а природжений, жорстокий злочинець – той, хто потрапив до колонії після того, як забив до смерті брата Бонуса. Очевидно, що він звертається до віри в пошуках якогось полегшення, але підходить до цього як вправний імітатор. Під час першої меси Даніель повторює слова отця Томаша: “Я тут не для того, щоб механічно молитися, і я сподіваюся, ви теж” – фраза, яка звучить досить іронічно, враховуючи його обставини. Але дуже скоро він знаходить власний стиль, сформований дикими глибинами його натури. Даніель став віруючим у в’язниці, очевидно, шукаючи захисту. Для нього віра – це практична річ. У чудовій сцені його першої сповіді як священика Даніель дає жінці, яка побила свого сина, досить оригінальне покаяння: “Відвези дитину на велосипедну прогулянку”, – пропонує він, замість того, щоб дотримуватися традиційних, марних молитов. Ми не знаємо, чи це спрацьовує в цьому конкретному випадку, але загалом методи Даніеля мають негайний ефект на його парафію, роблячи його схожим на сучасного Ісуса “Хитрого”, який точно не дозволив би себе розп’яти.
І охочих зробити це чимало, адже Ян Комаса зображує суспільство богобоязливих лицемірів, які використовують віру як зброю для підтримки порядку – набагато сильнішу за будь-які офіційні закони. Особливо це помітно в маленькому селі, спустошеному трагедією – у автомобільній аварії загинули шестеро молодих людей та дорослий водій, якого пізніше визнали головним винуватцем. Вдова цього водія стала білою вороною, ховаючись у своєму горі: її обрали цапом-відбувайлом і змусили взяти вину чоловіка на себе без жодних доказів. Справжні віруючі та “хороші люди з хорошого місця” заборонили їй поховати попіл чоловіка на місцевому цвинтарі та знущалися з неї погрозами в листах. Комаса зазирає в глибини Польщі зі сумішшю гніву та сарказму і знаходить те, що можна побачити в усій Східній Європі. Йдеться не лише про релігію, хоча “Corpus Christi” залишає дуже точне враження: “Багато людей, мало віруючих”. Це все про церкви, місця, де немає прощення, в’язниці, де немає прогресу, і суспільство, де кожен сам за себе. Це звучить дуже загально, але розповідь фільму доносить це повідомлення так, що виникає глибоке, тривожне відчуття, уникаючи спрощень та кліше. Це, ймовірно, його найбільша чеснота.
Кінематографія Петра Собоцінського-молодшого досягає тонкого балансу між фокусуванням на близьких планах Даніеля в найбільш інтимних і напружених сценах та спостереженням за подіями з певної відстані. Його камера приділяє особливу увагу світлу, яке стає візуальним ключем і навіть створює особливу дугу, що починається зі сп’янілого обличчя Даніеля на дискотеці і закінчується вражаючим фінальним кадром. Звісно, зрештою Даніель змушений протистояти розлюченому Бонусу, що перетворює цю історію на чергову притчу про Давида і Голіафа – якщо, звісно, можна уявити Давида таким підступним. Незважаючи на деякі суперечливі реакції в Польщі, “Corpus Christi” – це духовний фільм, адже ініціація та спокута Даніеля пов’язані з тим, що він приносить мир мертвим і розуміння живим. У фінальній сцені можна знайти метафору воскресіння, але в цій історії святе диво замінюється похороном, який веде до прощення – певним чином, це щось навіть більш рідкісне сьогодні. “Як я можу наслідувати Тебе?” – запитує Даніель, спантеличений, в одній зі своїх молитов, але наслідувати легше, ніж існувати, і експлуатувати релігійні теми легше, ніж розповідати чесну, жорстку і брутальну історію про віру. “Corpus Christi” відчувається як ковток свіжого повітря в незалежному східноєвропейському кіно, і є надія, що успіх іронічного шедевра Яна Комаси стане добрим прикладом для тих, хто вважає, що місцеві кінематографічні тенденції загрузли в похмурій стагнації.
Boże Ciało
2019
режисер: Ян Комаса
жанр: драма
в головних ролях: Бартош Бєлєня
- позначки: Cottbus IFF-2019
За матеріалами: moviegram.com.ua