У київському кінотеатрі «Жовтень» з 15 до 23 серпня покажуть шість фільмів австрійського режисера Міхаеля Ганеке. Режисер, якому 84 роки, двічі отримував «Золоту пальмову гілку» Каннського кінофестивалю за стрічки «Біла стрічка» та «Любов». У його фільмах часто присутні теми гіперконтролю, відсутності батьківського впливу, дітей з рисами психопатів, а також використовується естетика VHS та створюється відчуття приємного дискомфорту.
«Після «Кумедних ігор» глядач або залишиться на всю ретроспективу, або не прийде вже на жоден фільм. Це проти всіх правил, але ми хочемо, щоби було саме так», – зазначають організатори події.
Програму відкриє фільм «Кумедні ігри», після чого відбудеться показ «Відео Бенні» та «Піаністки». Завершить ретроспективу три робота Ганеке «пізнього періоду»: «Біла стрічка», яку часто називають magnum opus режисера, а також «Любов» і «Хепі-енд». Співзасновники проєкту «Край» Андрій Морозов і Поліна Опря розповіли виданню The Village Ukraine про «троянського коня» Ганеке, критику снобів та його вплив на сучасний горор.
Розклад показів та квитки доступні за посиланнями. Перед кожним показом відбуватиметься вступне слово, а після – обговорення.
Міхаель Ганеке, австрійський кінорежисер та сценарист
– Чому для ретроспективи обрали саме Міхаеля Ганеке?
Андрій Морозов: Ганеке – один із ключових режисерів для нашої команди. Він ставить фундаментальні питання: що таке кіно, де проходять його межі, особливо в сучасному світі, де ми постійно оточені потоком зображень, а стрімінгові сервіси зробили кіно майже безмежним. Він вміє ставити глядача в незручну ситуацію, змушуючи самостійно шукати відповіді.
Поліна Опря: Ганеке, попри свою закритість, досліджує широкий спектр тем – від екзистенційних до соціально-політичних. Його роботи дозволяють аналізувати постколоніальні практики чи феміністичні погляди, але головне для нас – це дослідження активності глядача під час перегляду та межі його залученості.
Андрій Морозов: Існує думка, що Ганеке – це виключно артхаус для кінокритиків. Але це не так. Його фільми не вимагають попередньої підготовки чи знання філософських трактатів. Він майстерно працює з дією. Ще у 90-х він експериментував з інтерактивністю, як, наприклад, у «Чорному дзеркалі» на Netflix, коли глядач обирає долю героя. Ганеке у «Кумедних іграх» ставить питання про природу насильства, показуючи всі кінематографічні прийоми, а потім руйнуючи їх, щоб глядач зрозумів сутність цього явища та його критику. Це може бути цікавим сучасному глядачеві.
«Кумедні ігри»
Funny Games
1997
«Кумедні ігри»
Funny Games
2007
– Чи вимагають фільми Ганеке активних мисленнєвих процесів від глядача?
Андрій Морозов: Не стільки розуму, скільки душі, чуттєвості людини.
Поліна Опря: Я б хотіла додати, що Ганеке – послідовник інтелектуального арткіно, натхненний Бергманом, Брессоном, Фассбіндером. Він закінчив філософський факультет, тому добре знайомий із багатьма ідеями. Він чуттєвий режисер, але прагне подолати пряму емоційну прив’язаність до героїв. Ганеке вимагає від глядача уваги та пам’яті про події фільму. Це не про знання, а про глибоку залученість і співпереживання.
Андрій Морозов: Ганеке казав, що хоче «дати глядачеві ляпаса» своїми «Кумедними іграми». Думаю, це стосується кожного його фільму. Але це не провокація заради провокації, а спосіб привести людину до тями. Його кіно жорстке, але не жорстоке. Він майстерно використовує прийоми трилера та горору, але водночас глибоко досліджує сімейні та екзистенційні драми. Його фільми часто незручні для перегляду, іноді він вдається до авангардних прийомів, як у «Сьомому континенті». Однак «Кумедні ігри» та «Відео Бенні» будуть цікаві широкій аудиторії.
Поліна Опря: Глядачі звикли до чітких жанрових рамок, які дають їм відчуття безпеки. Ганеке ж прагне подолати пасивність і активно залучити глядача до кіно.
– Чи доводиться вам конкурувати з блокбастерами за глядача, чи це все ж різні аудиторії?
Андрій Морозов: Ганеке називав «Кумедні ігри» «троянським конем» в індустрію. Це не просто руйнування, а спосіб вказати глядачеві його місце. Він створює кіно, яке може викликати ненависть, але водночас спонукає переглянути його ще раз, але вже не для розваги. «Людина-павук» чи «Одіссея» – чудові, але це інший вектор. Пам’ятаю, що на прем’єрі «Кумедних ігор» у Каннах половина зали покинула показ – саме цього й хотів Ганеке.
Поліна Опря: Цікаво, що він, знявши фільм, від якого глядач мав піти, через 10 років випускає американську покадрову версію, яка мала викликати таку ж реакцію.
– Чому на ретроспективі показують оригінальну версію «Кумедних ігор» 1997 року?
Поліна Опря: Ганеке писав сценарій для американської аудиторії, але не знайшов фінансування в США і зняв фільм в Австрії. Оригінальна австрійська версія 1997 року задумувалася як американський фільм, який вийшов лише у 2007-му. Таким чином, римейк став своєрідним оригіналом.
Андрій Морозов: Це ставить цікаве питання: в чому різниця між оригіналом і копією? Чи можливий тотальний повтор? У випадку Ганеке, різниця може залежати від досвіду першого перегляду. Можливо, було б цікаво показати обидві версії послідовно, щоб спонукати до рефлексії.
Поліна Опря: Якось ми з Андрієм обговорювали «Кумедні ігри» і дивилися обидві версії одночасно. Цікаво, чому він це робить, якщо різниці майже немає. Чи досидів би глядач до кінця показу другої версії? Мене вражає, що Ганеке не змінив контекст чи епоху, а просто зробив покадровий римейк у США. Критики тоді були розлючені, називаючи це «torture porn». Мені здається, ця пара фільмів демонструє ключову думку Ганеке про зв’язок індустрії та глядача.
– Чи не висміює Ганеке у своїх фільмах снобів та псевдоінтелектуалів? Фраза з «Піаністки» про те, що успіх як мотив – це ганебно, здається, доволі показовою.
Андрій Морозов: Точно. Знайти кінокритика, якому не подобається Ганеке, складно. Але він прийшов у кіно з телебачення і чудово розумів, що цінує глядач. Його критика часто спрямована на буржуазне середовище. Його кіно вимагає роботи, але водночас є відкритим. На відміну від деякого сучасного європейського фестивального кіно, яке демонструє тотальну закритість і поділ на масове та авторське. Таке кіно мені нецікаве – воно зняте ніби саме для себе, і це справжнє насилля, а не роботи Ганеке.
Поліна Опря: Ганеке балансує між двома світами. Коли він вперше з’явився на Каннському фестивалі, Антоніоні переходив у телебачення, Бергман завершував кар’єру. З’явилося місце для такого режисера, як Ганеке.
«Піаністка»
La Pianiste
2001
– Яких сучасних режисерів можна назвати послідовниками Ганеке, тих, хто також працює на межі двох світів?
Андрій Морозов: Як не парадоксально, Ганеке сильно вплинув на жанр горору. «Кумедні ігри» часто посідали перші місця у списках найкращих фільмів жахів. Тоді я нічого не зрозумів, окрім шоку й неприємних відчуттів. Серед режисерів можна згадати Гаспара Ное, чия стрічка «Любов» перегукується з однойменним фільмом Ганеке, а «Вихор» є майже копією. Також троп Ганеке про вторгнення безпричинного зла у дім можна побачити у «Незнайомцях», «Техаській різанині бензопилою» та «Пагорбах, що мають очі». Інший зв’язок із горором – «розумний горор». Персонаж Антон Чігур у «Старим тут не місце» братів Коенів, ймовірно, натхненний Арном Фрішем з «Кумедних ігор». Знаряддя вбивства Антона Чігура нагадує зброю з «Відео Бенні». Також Йорґос Лантімос, хоч і більш фантасмагоричний, видається, надихався Ганеке. Варто згадати і Мішеля Франко, і німецьке фестивальне кіно, наприклад, «Звук падіння», яке намагається реанімувати ідеї «Білої стрічки» про дітей та історичну спадковість.
– «Біла стрічка» – мабуть, найскладніший фільм Ганеке. Як його краще дивитися, щоб отримати катарсис?
Поліна Опря: Часто звертають увагу на те, що персонажі «Білої стрічки» пов’язані з початком Першої світової війни, показуючи ідею, яка згодом радикалізується. Ганеке черпав сюжет із книг про виховання кінця XIX – початку XX століття. Для мене ключовим є аспект виховання дітей у радикалізованому суспільстві, де волю пригнічують змалку.
Андрій Морозов: Центральна проблема – зло. Ми звикли шукати одну причину несправедливості, що особливо актуально сьогодні. Важлива фігура – дитина. У «Володарі мух» діти граються, а коли стається злочин, виникає питання: з якого моменту з’явилося зло? Глядач у певному сенсі теж дитина, що просто дивиться кіно. Але це не перекладання відповідальності.
«Біла стрічка»
The White Ribbon
2009
– Чи є серед фільмів Ганеке magnum opus, найвидатніший твір?
Андрій Морозов: Важко виділити один. Якщо говорити про раннього Ганеке, то «Кумедні ігри» – це один із 10–20 найважливіших фільмів в історії. На відміну від багатьох стрічок, які приховують інтригу, цей фільм тотально прозорий. «Відео Бенні» – взірець трилера та драми, з одним із найприголомшливіших фіналів, який залишає без відповіді, руйнуючи причинно-наслідковий зв’язок.
Поліна Опря: Загальновизнаними magnum opus вважаються «Біла стрічка» та «Любов», які отримали «Золоті пальмові гілки». Ганеке послідовно розкриває різні теми, що робить його творчість цікавою. В останньому фільмі «Хепі-енд» він поєднує елементи попередніх робіт.
– «Піаністка» була першим фільмом Ганеке, який я побачив. Це єдиний фільм, знятий за книжкою, і він розкриває режисера з іншого боку.
Поліна Опря: Ганеке також екранізував «Замок» Франца Кафки для телебачення. «Піаністка» здобула популярність та нагороди. Нещодавно цю стрічку згадали у фільмі «Сентиментальна цінність», де персонаж дарує онуку DVD з фільмами, до яких він ще не доріс.
Андрій Морозов: «Піаністка» – найвідоміший фільм Ганеке за масовістю сприйняття. Він резонує з сучасним трендом на травматизм. Центральна ідея – розпад порядку, що відбувається з головною героїнею. Цей розпад не відповідає її соціальному статусу викладачки Віденської консерваторії, яка вважає потяг до порнографії злочинним через власну нереалізованість. Вплив матері, яка постійно нею керує, також може чіпляти аудиторію. Фінал, коли вона завдає собі рану, не має логічного пояснення, але зображує суть фільму. Музична складова стрічки також вражає. Це одна з найсильніших ролей Ізабель Юппер, і перша французька робота Ганеке, за яку він отримав Гран-прі Канн. Ми спробуємо поглянути на це кіно через призму травми.
– Чи підходить фразі персонажа «Піаністки» про ганебність успіху як мотиву опис самого Ганеке як митця?
Андрій Морозов: Що таке успіх? Найчастіше це визнання, матеріальні здобутки. Але Ганеке, знімаючи повторно «Кумедні ігри» в США з новою командою, демонстрував свою авторську міць. Успіх – це саме існування цих фільмів. Ганеке отримав перше визнання у майже 50 років, і це було суто європейське визнання. «Піаністка» також пройшла складний шлях, адже задумувалася як американська історія. Залишатися незалежним і стійким в таких умовах – це теж успіх. Якщо фільм подобається всім, щось із ним не так. Ганеке нікого не залишає байдужим.
Поліна Опря: Міхаелю Ганеке 84 роки, і він зняв небагато фільмів. Першого великого фестивального успіху він досяг у 47 років. До цього знімав телевізійні фільми, які тоді не вважалися престижними, тоді як Трюффо та Фассбіндер знімали «велике кіно». Ганеке – визнаний режисер, але для українського глядача він ще не до кінця розкритий, оскільки багато його фільмів у нас не показували.
– В чому особливість фільму «Любов»?
Поліна Опря: Ганеке називав цей фільм одним із найінтимніших, оскільки переживав схожий досвід. Це 2012 рік, режисер, актори Жан-Луї Трентіньян та Еммануель Ріва – літні люди, які зачинилися в одній французькій квартирі й почали знімати кіно про любов. Трентіньян, після смерті доньки, хотів припинити кар’єру, але його переконали, що померти можна й після «Любові». Після цього фільму він знявся у «Хепі-енді». Ганеке хотів назвати фільм «А поки музика не закінчується…», але назву «Любов» запропонував Трентіньян. Головне питання – чи є те, що робить герой, справжньою любов’ю? Наступний фільм Ганеке з Трентіньяном, «Хепі-енд», показує, як жити людині, яка опинилася в такій ситуації.
«Любов»
Amour
2012
Андрій Морозов: «Любов» вважається найменш типовим фільмом Ганеке. Він починається з вторгнення в житло, але не ззовні, як у «Кумедних іграх», а зсередини. Кіно про хворобу і невідворотний фінал лякає із чуттєвого боку. Ця стрічка може нагадувати «Скафандр і метелик» або «Море всередині». Проте «Любов» – не експлуатаційна драма, що викликає сльози, а історія, що вражає приголомшливим фіналом.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.the-village.com.ua