«Він пам’ятає ті минулі роки. Ніби крізь запорошену шибку, минуле — це те, що можна бачити, але не торкнутися».
Це фінальний титр досконалого, тонкого шедевру Вонга Карвая «Любовний настрій» – цитата вдало описує ностальгічний настрій та впорядковані спогади про минуле, яке завжди здається щасливішим на ретроспективі. Власне, більшість фільмів Вонга мають цю якість, адже він часто повертається до Гонконгу 1960-х, не намагаючись відтворити минуле, а скоріше бажаючи поділитися своїми спотвореними спогадами про нього. Бачення Вонга щодо того, що становить наратив, його ретельна увага до форми та стилю його фільмів неминуче викликають спогади про таких авторів, як Мікеланджело Антоніоні, Жан-Люк Годар, Ален Рене та Нагіса Осіма. Таким чином, сходження Вонга Карвая на вершину популярності у 1990-х (ймовірно, час відродження незалежного кіно) здавалося цілком природним, навіть зумовленим, попри те, що він працював у значною мірою жанровій індустрії Гонконгу. Те, що Харукі Муракамі зробив для літератури, Вонг Карвай зробив для кіно… але це набагато більше, ніж просто міст між Сходом і Заходом. Так само, як творчість і образ Годара стали іконічними, доробки Вонга самі стали міфом завдяки майже карикатурним виробничим історіям, затримкам, монтажу в останній момент і, звісно, наявності його фірмових сонцезахисних окулярів. Можна сказати, що Вонг Карвай — самовпевнений хлопець, і це справедливо. Але його кіномистецтво впливало на середовище протягом останніх трьох десятиліть, формуючи наші уявлення про кінематографічний наратив, образи та щось таке суб’єктивне, як стиль.
Любовний настрій
Початок 1960-х, Гонконг. Дві пари – Су Лі-джен з чоловіком та Чоу Мо-вань з дружиною – винаймають кімнати у сусідніх квартирах. Випадково вони заселяються в один день, і їхні речі плутаються серед метушні в тісній житловій будівлі. Це натяк на те, що станеться, адже життя цих двох пар поступово переплететься. Чоловік Су Лі-джен, який часто їздить у відрядження, купує дружині рисоварку, і Чоу просить його купити таку ж і для його дружини. Це знаменує початок невидимого роману між чоловіком Су та дружиною Чоу. Зрештою, головні герої складають пазл і вирішують зустрітися, щоб обговорити зраду своїх подружжів. Поступово вони починають розвивати власний зв’язок, намагаючись зрозуміти обставини та причини дій своїх партнерів. Починається інший роман, такий же невизначений, як і прекрасний, приречений на сумний кінець, із похованими секретами та невирішеним питанням «а що, якби?»
Сюжет «Любовного настрою» простий, якщо не банальний, але те, що підносить його до статусу шедевру, — це настрій – відчуття романтичної туги, емоційного блаженства, яке резонує вічно, придушені почуття, якими не можеш поділитися ні з ким. Один із ключів до розуміння фільму криється в його назві – це не зовсім історія кохання як така, а радше двоє персонажів, які перебувають у настрої для нього, ніби обставини, що звели їх, змусили їх кохати один одного – з цікавості, помсти, гострих відчуттів від спільного секрету чи як проєкція їхніх невдалих шлюбів. Су Лі-джен і Чоу Мо-вань почали зближуватися через рольову гру, намагаючись відтворити діалоги своїх подружжів, те, як вони спокушали одне одного, і навіть те, як вони вечеряли разом. У фільмі є, по суті, чотири головні персонажі, але партнери Су та Чоу ніколи повністю не показані на екрані: вони або поза кадром, зняті зі спини, або чути лише їхні голоси. Отже, Вонг Карвай випускає важливих персонажів та події з поля зору глядача, щоб створити невизначений ланцюжок подій, який не вказує на щось конкретне, а радше невиразно натякає.
Одним із факторів, що сприяв роману Су та Чоу, було їхнє оточення. Гонконг 1960-х був гучним і жвавим містом з багатьма вузькими вуличками та тісними житловими будинками. Тоді було звичайною практикою здавати кімнати, тому сусіди були змушені проводити багато часу разом. Отримати приватність було майже неможливо, і будь-яка плітка могла поширитися, як смертельна хвороба. Зрештою, можливо, спочатку між Су та Чоу не було романтичної напруги, але коли їхні сусіди почали підозрювати роман, їм це, здавалося, стало очевидним, що вони дійсно закохані. Придушення почуттів та викривлені очікування оточуючих створили щось, що нагадувало любов.
Підглядання, яке присутнє у фільмі, що розгортається в житловому будинку, викликає спогади про «Вікно у двір», і справді, Вонг Карвай зізнавався, що на нього значною мірою впливали фільми Альфреда Гічкока, зокрема «Запаморочення». Це цілком логічно, оскільки можна знайти низку тропів, які використовував Вонг: легка збоченість, проєкція кохання, придушені почуття, мрійливі якості та насичені кольори.
Відомо, що Гічкок був прихильником фрейдистських теорій, тому особливо цікаво аналізувати «Любовний настрій» через фрейдистську призму. Внутрішні конфлікти виникають, коли чоловік і дружина Су та Чоу стають коханцями. Щоб запобігти надмірній тривозі, вони починають власний роман, який можна охарактеризувати як низку захисних механізмів. На початку їхнього роману застосовується придушення, коли вони намагаються відтворити роман своїх відповідних партнерів, і починають проникати справжні почуття, які через почуття провини вони намагаються придушити. Заперечення чітко виражене у фразі, яка часто повторюється у фільмі: «Ми не будемо такими, як вони». Зрештою, звісно, вони стали такими ж, як вони. Проєкція відбувається, коли Су та Чоу вчать одне одного, як розмовляють і взаємодіють їхні подружжя, що вони віддають перевагу їсти тощо. Вони намагаються відтворити незручні ситуації, приписуючи небажані думки, почуття та мотиви іншій особі.
Наступним кроком є витіснення, яке є перенаправленням імпульсу на замінник. Таким чином, сильно натякнута (але не показана) любовна сцена між Су та Чоу може бути охарактеризована як витіснення, оскільки обоє все ще мають почуття до своїх партнерів і навіть готові пробачити їх (приходить на думку ще одна цитата Фрейда: «Я звикаю до думки про те, що кожна сексуальна дія є процесом, що залучає чотирьох осіб»). Регресія, як рух назад у психологічному часі, відбувається, коли головні герої починають несвідомо віддалятися одне від одного. Пропущені дзвінки, втрачені шанси та можливості змушують Чоу повірити, що Су відмовилася від їхнього роману, тому він їде до Сінгапуру сам. Пізніше, коли Су приїжджає до Сінгапуру, вона відвідує квартиру Чоу і навіть телефонує йому, але ніколи не говорить ні слова. Сублімація, мабуть, була застосована, коли Чоу відвідав Ангкор-Ват, щоб поховати свій секрет (або коли він нарешті почав працювати над своїми художніми історіями), і коли Су стала матір’ю.
Ще однією знакової рисою фільму є чудова робота оператора Крістофера Дойла, який працював над більшістю фільмів Вонга, та Марка Лі Пінбіна, відомого своєю роботою з Хоу Сяосянем. «Любовний настрій» виявився зміною темпу, оскільки раніше Вонг віддавав перевагу хаотичній ручній камері та техніці степ-принт, яка відображала нестабільний стан розуму його персонажів, що не пасувало б мрійливому, повільному та повільно розвиваючомуся роману. Одне з найочевидніших спостережень – це повсюдно присутнє відчуття підглядання, ніби камера постійно зазирає через вікна, двері та коридори, сходові клітки та кути, ловлячи погляди у віддзеркаленнях. Кадрування (створення кадрів у кадрах) та яскрава кінематографія створюють клаустрофобічне, навіть параноїдальне відчуття — за головними героями постійно стежать (їхні цікаві сусіди і, природно, допитливі глядачі), і кожна дія уважно спостерігається. Вонг Карвай надає перевагу поєднанню статичних кадрів з долі-шотами (як трекінговими, так і панорамуванням).
Особливо цікавим є його використання долі-панорамування під час зйомки діалогу (з епізодичним використанням швидкої панорами для підкреслення переломного моменту в діалозі). Часто камера розташована під низьким кутом, що певним чином сприяє ностальгічному відчуттю, коли все здавалося таким грандіозним і великим, відтворюючи спогади дитинства, оскільки Вонг Карвай виріс у подібному районі. Фільм, по суті, позбавлений будь-яких загальних (екстремально широких), широких або повних планів. Він переважно складається з середніх, близьких та екстремально близьких планів (зазвичай зарезервованих для вставки об’єктів). За словами самого Вонга Карвая, він усвідомив силу крупного плану завдяки фільмам Робера Брессона, тому вирішив використати цю силу повною мірою під час зйомки «Любовного настрою». Ще одна складна особливість — це оживити неживі предмети: невідповідальний телефонний дзвінок, недопалок з помадою, рухомі штори в готелі, де закохані більше ніколи не зустрінуться. Вони здаються реліквіями минулого, музеєм невизнаного кохання та втрачених можливостей, якимось чином зарядженими життєвою енергією дотику або присутності когось, кого ви любили і за ким тужили.
«Ти помічаєш речі, якщо звертаєш увагу», — говорить персонаж Меггі Чун в один момент фільму, і це, здається, одне з гічкоківських повідомлень, які надсилає нам Вонг Карвай. Оскільки більшість поворотних моментів фільму відбуваються поза кадром, у нас є лише натяки, часто в подвійній кількості: дві рисоварки, які починають роман, дві однакові сумочки для коханки та дружини боса Су, дві однакові сумочки для самої Су та коханки її чоловіка, дві однакові краватки для Чоу та коханця його дружини. Необхідність звертати увагу особливо підкреслюється монтажем, оскільки дія фільму відбувається в кількох локаціях: одній житловій будівлі, сходовій клітці, ресторані, таксі, номері готелю. Але жодна сцена не є зайвою, найменші деталі завжди присутні, щоб відрізнити і натякнути на те, що змінилося. Плутанина щодо того, де є рольова гра, а де справжні почуття між головними героями, створює невпинну напругу, стан невизначеності, настільки притаманний стилю Вонга. Ця напруга, мабуть, ніколи не розряджається, якщо не рахувати певним чином трагічний фінал, коли Чоу шепоче свій секрет у дірку в руїнах Ангкор-Вату – бездушні свідки, які назавжди збережуть його таємниці, а меланхолійна музика Майкла Галассо підносить сцену від іронічної до потужної.
Здатність Вонга Карвая створювати унікальний настрій і ритм, безумовно, сягає його музичних уподобань, які сформувалися під впливом смаків його батьків – його батько навіть працював у нічному клубі в Гонконзі, де часто звучали джаз і соул. Одна з найяскравіших сцен фільму містить іспаномовний хіт Нета Кінга Коула та демонструє монтаж, що далеко випереджає стандарти як повнометражних фільмів, так і музичних відео, які ми маємо зараз: коли Чоу запитує Су, чи поїде вона з ним до Сінгапуру, якщо буде зайвий квиток, відбувається стрибковий монтаж, і музика починається з витонченим штрихом… «Quizas, quizas, quizas», загальновідома як «Можливо, можливо, можливо». І, звісно, неможливо забути ті численні сцени в сповільненій зйомці, де сяюча Меггі Чун іде вузькими вуличками та сходовими клітками під завжди повторювану «Тему Юмедзі», прямуючи до тих вонтон-локшин, яких вона ніколи не бажала, у найпрекрасніших чонгсам, які тільки бачила камера. Цей фільм, що викликає як біль у серці, так і тривогу, мрійливий і захоплюючий, працює як спільний спогад, наче ностальгія фізично вигравірувана на плівці.
Доведення будь-якого фільму до статусу шедевру може бути марною справою, але з «Любовним настроєм» Вонга Карвая причини є як аналітичними, так і емоційними. Екзотичний, але універсальний; тонкий, але сміливий; він вражає через порожні місця, ті незаповнені моменти, які дозволяють нашій уяві працювати та активно підставляти власний досвід. Вонг Карвай, здається, знає, чого хочуть глядачі, які страждають від «любовної втоми», і, перефразуючи Ролана Барта, вони «хочуть образ кохання, а не саме кохання». І це те, що ми отримуємо – образ кохання, ілюзію, спогад, який змінився з роками, залишивши справжнім лише настрій. Ось чому так захоплююче дивитися цей фільм багато разів: це відчувається як погляд крізь запорошену шибку на власне минуле та власні секрети; він змушує знаходити слова для почуттів, які неможливо описати; це схоже на спробу вхопитися за мрію, від якої щойно прокинувся, але яку неминуче втратиш.
In the Mood for Love
花樣年華
режисер: Wong Kar-wai
жанр: драма
в ролях: Maggie Cheung, Tony Leung
За матеріалами: moviegram.com.ua