Продовжуємо наш цикл матеріалів, присвячених знаковим кінофраншизам, і сьогодні є привід згадати про культовий “Крик”, сьома частина якого вийде у світовий та український прокат вже наступного тижня. В чому особливість серії? Чому вона стала настільки популярною тоді, коли жанр знаходився в глибокій стагнації? Як Примарному обличчю вдається підкорювати екрани протягом трьох десятиліть? Зрештою, чому “Крик” — дуже страшне кіно? Про усе це та не тільки, обов’язково з цікавезними фактами, розповімо у статті.
Зміст
- 1 Передумови
- 2 “Крик” / Scream
- 3 “Крик 2” / Scream 2
- 4 “Крик 3” / Scream 3
- 5 “Крик 4” / Scream 4
- 6 “Крик” (серіал) / Scream (TV series)
- 7 “Крик” / Scream
- 8 “Крик IV” / Scream IV
- 9 “Крик 7” / Scream 7
- 10 Висновки
Передумови
Ідея “Крику” належить сценаристу-початківцю Кевіну Вільямсону, який у березні 1994 року сильно вразився репортажем, присвяченим серійному вбивці Денні Роллінгу, відомому як “Гейнсвіллський різник”. Натхненний автор взявся за написання сценарію під назвою Scary Movie (так-так, сьогодні ви добре знаєте цей пародійний бренд), тримаючи в голові свої улюблені слешери “Гелловін” (1978), “П’ятниця, 13-те” (1980, серіал про мамцю Вурхіза чекаємо цьогоріч), “Шкільний бал” (1980) та “Кошмар на вулиці В’язів” (1984).
Тоді, в середині 90-х, жанр переживав явно не найкращі часи — глядач буквально перенаситився екранними кривавими розвагами, що у 70-ті та 80-ті сипалися мов з рогу достатку. І Вільямсон знайшов геніальне рішення та перетворив загальну втому від жахів на допоміжний засіб. Персонажі його історії були добре обізнані в здерев’янілих кліше, як і маніяк у масці. Існування в такому метаіронічному середовищі змінювало правила гри — це було справжнє постмодерністське переосмислення, що стало новою, рятівною віхою в ледь притомному слешері.
Але це буде пізніше, а поки що мало кому відомий сценарист мав кудись влаштувати свій задум. На щастя, студії побачили у ньому потенціал і за права на сценарій навіть розгорнулася боротьба. Переможцем у ній стала Miramax Films (свого роду A24 розливу 90-х), навесні 1995 року придбавши сценарій за 400 тис. грн. Виробництво відійшло її підрозділу Dimension Films, яким тоді керували Боб та Гарві Вайнштейни.
Звісно, як це зазвичай відбувається у Голлівуді, робота Вільямсона піддалася певним, продиктованим студією, виправленням, спрямованим на пониження рівня жорстокості. Підбір режисера, акторського складу, композитора, розробка вигляду антагоніста тощо були лише питанням часу. У підсумку режисерувати дійство зголосився автор культового “Кошмару на вулиці В’язів” Вес Крейвен, попередній фільм якого “Вампір у Брукліні” (1995) з Едді Мерфі зазнав касового та критичного провалу. Крейвен розпорядився, щоб у фільм повернули задумані Вільямсоном криваві сцени.
Думка редакції: Схоже, Вес Крейвен не раз доводив, що його майстерність не обмежується одним культовим фільмом, і “Крик” — яскраве тому підтвердження.
Ключові слова: слешер, Вес Крейвен, Кевін Вільямсон, жанр фільмів жахів, Примарне обличчя, кінофраншиза, постмодернізм в кіно
Оригінал статті: itc.ua