Зовсім ніякого рок-н-ролу, адже наша сьогоднішня тема – масові дискотеки, рейви. А на рейвах слухають виключно електронну музику. Щодо сексу та наркотиків, то про них окрема розмова.
Витоки
Рейв – слово англійського походження. Спочатку воно означало незв’язне бурмотіння, марення. І все б нічого, але в 50-х слово потрапило на очі лондонським бітникам (близьким предкам хіпі) з району Сохо, і ті почали називати так свої богемні вечірки. Те, що відбувалося на них, могло шокувати й сьогоднішнього обивателя, не кажучи вже про консервативних лондонців повоєнного часу. Бітники декламували вірші, епатували публіку, приводили з собою жінок легкої поведінки, багато пили та вживали конячі дози наркотиків – і все це в шикарній обстановці в стилі ар-деко.
Моди (субкультура небагатих модників із робітничих районів) перейняли це слово і почали використовувати його для позначення своїх вечірок. Для наймасовішої з них, у 1967 році, “The Beatles” писали пісню “Carnival of Light”. Але так і не дописали – та й рейв-культура пішла на спад. Сили набирав рух хіпі. “Діти квітів” любили проводити час на природі, під живу музику, а не в галасливих і задимлених танцювальних клубах.
На початку вісімдесятих, на хвилі диско-музики, нічні клуби, які довго були місцем збору богеми та злочинного світу, заповнилися молоддю. Популярність набирали acid house та techno. Тут-то й згадали втрачений 20 років тому термін – “рейв”. Коли ж і клуби перестали вміщати любителів потанцювати під електронну музику, танцювальні тусовки стали проходити в приміщеннях старих і занедбаних заводів, складів та ангарів, просто на полях. На такі рейви приходили десятки тисяч людей. На початку дев’яностих одна така вечірка, “One Step Beyond” на Манхеттені, зібрала 30 000 осіб.
Пік популярності рейв-руху припав якраз на час розпаду СРСР. На Заході місцева влада не надто вітала незаконні масові вечірки, на яких масово вживалися легкі наркотики та алкоголь, а також практикувався випадковий секс без зобов’язань. Навіть після сексуальної революції суспільство не надто вітало такий формат активного відпочинку. А от у пострадянських країнах закон і мораль тимчасово втратили колишню силу. Влада не могла впоратися з розгульними злочинними угрупованнями, хвилею етнічного насильства та масовою корупцією, тож до молоді, що танцювала, нехай вона навіть іноді переступала межі моралі, їм тим паче не було діла.
Бітники декламували вірші, епатували на публіку, приводили з собою жінок легкої поведінки, багато пили та вживали конячі дози наркотиків – і все це в шикарній обстановці в стилі ар-деко.
Харків
У Харкові ситуація з рейв-вечірками була неоднозначною.
З одного боку, ми все ж говоримо про місто-мільйонник, один із культурних центрів не тільки України, а й усього СРСР. Крім цього, у Харкові, як в індустріальному місті, було величезна кількість різних великих приміщень, що залишилися від агонізуючої промисловості країни (щоправда, величезні порожні “коробки” заводів – атрибут кожного другого міста країни в той час).
Але з іншого боку, Харків знаходився далеко від кордонів західних країн, тому не тільки європейські культурні віяння, а й банально найнеобхідніше – програвачі та платівки (так звані “вертушки”) в межах міста дістати було важко. Спочатку часто використовувалися програвачі Technics 1210 – вони були зручними і досить недорогими. Навіть зараз така техніка коштуватиме не більше 15-25 тисяч гривень. Але ж їх необхідно було звідкись привезти!
У Москві чи Києві з цим було легше. Існувала та чи інша підтримка людей з криміналу або бізнес-структур. Були налагоджені канали зв’язку. Хоча навіть там це не завжди було просто. Наприклад, Тимур Мамедов – один із піонерів рейв-руху та батько транс-культури в Росії в інтерв’ю “Daily-афіші” розповідав, що свій Technics 1210 йому довелося везти з Німеччини на BMW. Щоправда, голок, які відтворюють звук при дотику до платівки, в комплекті не було (до речі, їх у той час не було в усій Москві, та й у будь-якому пострадянському місті). І це все були не одноразові явища.
Харків знаходиться поруч із Росією, тому харківські клуби дуже часто приймали гостей “зі сходу”. Тимур Мамедов, якого ми згадували раніше, був культовим діджеєм з псевдонімом DJ X.P.Voodoo в Москві. Як і багато російських виконавців, він був частим гостем у Харкові (згадати хоча б його візит до міста в 1997 році та виступ у клубі “Shake”). Та й у найпопулярнішому відео про харківський рейв (воно набрало близько 400 000 переглядів на YouTube) інтерв’ю дають московські діджеї – DJ Zombie та DJ Smile.
Але це не означає, що своїх діджеїв у місті не було. У тому ж відео DJ Smile звинувачує у використанні чужих міксів “абориген” DJ Flash (щоправда, відзначаючи, що грала дівчина чудово). Він посилається ще на одного харківського діджея – DJ Kyzia. Тоді локальними знаменитостями були DJ Grey, DJ Adis (один із піонерів усього рейв-руху в місті), DJ Big El та DJ Prosessor, які навіть працювали в команді.
Своєї музики було мало – переважно діджеї робили ремікси закордонних виконавців. Втім, до середини 90-х з’явилася й вітчизняна сцена – насамперед “Чугунный скороход” і “Радиотранс”, а також гурт “Президент & Амазонка”, який прославився психоделічним текстом “У бегемота нет талии… , а мы ему по морде чайником” (так, ці пісні слухали і діти, і досвідчені тусовщики).
Часто у великих містах розповсюджувачами рейв-культури ставали місцеві радіостанції. Так було і в Харкові. Найнезвичнішу електронну музику “крутили” в рамках авторських передач – “Радио-Стасик” на “Радио-50” і “Технофон” на “Мастер-радио”. Дуже часто під час радіоефірів люди записували улюблених виконавців на магнітофони – касетні та бобінні. Свою роль відігравало й телебачення: телепрограма “Дело вкуса”, наприклад, слугувала для багатьох першою екскурсією в молодіжне життя, а її архіви сьогодні дозволяють побачити всі культурні процеси, що відбувалися тоді, на власні очі.
На початку вісімдесятих, на хвилі диско-музики, нічні клуби, які довго були місцем збору богеми та злочинного світу, заповнилися молоддю. Популярність набирали acid house та techno. Тут-то й згадали втрачений 20 років тому термін – “рейв”.
Рейви в Харкові так і не стали масовим дійством, тому їх проводили переважно в клубах, квартирах, а не в занедбаних будівлях чи за містом. Найпопулярнішими клубами були “X-club” і “Fort”, які стали, за словами багатьох старих рейверів, центром усієї “тусовочки”. Трохи пізніше з’явився “Disco 2000”, а також той, що існує й досі, “Живот”. Назви перших таких закладів історія не зберегла – вони часто з’являлися і відразу ж зникали. Майже ні в кого не було документів на своє дітище. Багато вечірок проходили взагалі в комунальних квартирах. У них могло натовпитися до півсотні людей.
Всі атрибути класичних танцювальних вечірок з’явилися не одразу. Люмінесцентні лампи, фарбу, неонові трубки, інфрачервоні випромінювачі доводилося діставати з найнезвичніших джерел і найнезвичнішими способами – аж до крадіжок з армійських частин та підприємств. А все це – елементи гри зі світлом, основна візуальна складова рейвів. Блискучі кулі та різнокольорові прожектори з’явилися тільки до середини 90-х. Більше того, директорам клубів доводилося мати справу з криміналітетом. Тоді без “даху” в таких сумнівних колах обійтися було не можна!
Проблеми такого ж роду мали не тільки організатори, але й учасники вечірок. На рейви заведено було одягати одяг кислотних кольорів, розтягнуті кофти та бомбери, довгі футболки з різнокольоровими принтами, колготки та інший одяг у сітку, рвані та потерті джинси. Такий стиль виглядав недбало, однак недбалість ця коштувала недешево. Тим паче на початку і в середині дев’яностих, поки економічна ситуація не стабілізувалася. Більше того, іноді на рейвах влаштовували тематичні вечори, де учасники перевдягалися в представників певної соціальної групи – бомжів, школярів тощо. А це вимагало не тільки грошей, а й уміння перевтілюватися. Та й за такий одяг могли банально побити в темному провулку.
Наркотики
Треба сказати, що наркотики не випадково виведені в заголовок статті – вони були важливою частиною рейв-культури. Власне, навіть стаття у Вікіпедії про “Рейв” у розділі ” В СРСР багато наркотичних речовин фактично були легальні аж до розпаду країни, однак про їхні ефекти ніхто не знав. На рейвах же вживання стало частиною певного ритуалу.
Якщо найпоширенішим наркотиком після розвалу Союзу була звичайна конопля, то рейвери вперше почали використовувати для розслаблення MDMA – екстазі – так звану “кислоту”. Рейвери вважали, що вона не небезпечніша за алкоголь і тютюн, а її нейротоксичність і зараз викликає суперечки вчених. Традиційно вважається, що тривале використання MDMA може призводити до проблем з пам’яттю, безсоння, дратівливої та агресивної поведінки та розладів уваги.
Окремої статті заслуговує питання особливої клубної атмосфери. Поєднання яскравих кольорів та напівтемряви, фізичної активності, підвищеного еротизму текстів у композиціях та загальна розкутість, а також вживання алкоголю вже без жодних наркотиків викликає особливі стани. Тому рейви і серед обивателів, і серед самих рейверів вважаються простором вільного сексу, і взагалі розпусної поведінки. На цьому, серед іншого, наголошують прихильники заборони цих вечірок. І в цьому є частка істини, адже рейв-культура традиційно об’єднує молодь, вільну від стереотипів, що не подобалося більшості ані в 50-х, ані в 60-х, ані в 80-х, ані в 90-х. Не подобається й зараз.
У наш час світ переживає нову хвилю зацікавленості рейв-культурою. Однак, якщо в Києві існує кілька рейв-майданчиків, зокрема найвідоміша – “Схема”, то в Харкові вона тільки одна – у вищеописаному “Животі”. Сучасні любителі танцювальних вечірок одягаються в дусі 90-х, вживають ті ж наркотики, що й у 90-х, і слухають музику, стилізовану під 90-ті.
Однак, зараз відбувається активна взаємодія старого і нового всередині всього руху та поява чогось абсолютно незвичайного. А от наскільки воно буде результативним – залежить тільки від нинішніх любителів потанцювати під техно. Втім, як показує досвід, рейв завжди повертається.
Андрій Несміян
Дізнатися більше на: mykharkov.info