День істини: Чи стане цей фільм найкращим у Спілберга

Прибульці та Стівен Спілберг – це поєднання, яке працює безвідмовно. Від культових “Близьких контактів третього ступеня” / Close Encounters of the Third Kind та зворушливого “Іншопланетянина” / E.T. the Extra-Terrestrial до похмурої “Війни світів” / War of the Worlds, режисер неодноразово використовував гостей з космосу, щоб дослідити природу людства. Здавалося б, що ще нового можна сказати у цьому жанрі на восьмому десятку років? Але Спілберг доводить, що його творчий запал не згас. Його нова стрічка “День істини” / Disclosure Day – це енергійний і неймовірно особистий проєкт, який майстерно маскує глибокі філософські роздуми під обгорткою параноїдального фантастичного трилера.

“День істини” / Disclosure Day кидає нас у вир подій без зайвих прелюдій. Деніел Келлнер (Джош О’Коннор), експерт з кібербезпеки та розчарований співробітник тіньової урядової корпорації Wardex, викрадає секретні дані. У його рюкзаку – докази того, що влада не лише знає про існування прибульців вже 79 років, але й жорстоко з ними поводиться. Деніел стає ціллю номер один для безжального керівника корпорації Ноа Сканлона (Колін Ферт), який вважає, що людство просто не готове до такої правди. Разом зі своєю дівчиною Джейн (Ів Г’юсон), колишньою послушницею, яка переживає кризу віри, Деніел пускається в біги, заручившись неочікуваною підтримкою колишнього директора Wardex Гюго Вейкфілда (Колман Домінго).

Паралельно розгортається інша, не менш химерна історія. У Канзас-Сіті звичайна телевізійна метеорологиня Маргарет Файрчайлд (Емілі Блант) після дивного зорового контакту з птахом раптово отримує неймовірні здібності. Вона починає вільно говорити російською та корейською, видає в прямому ефірі нелюдські звуки та відкриває у собі телепатичний дар. Її видіння неминуче ведуть її до Деніела. Згодом ці дві сюжетні лінії переплітаються у масштабну гонитву, мета якої – оприлюднити правду і змінити хід людської історії.

Від сюжету “Дня істини” / Disclosure Day не варто чекати типового масштабного вторгнення з лазерами та вибухами Білого дому. Це кіно зовсім іншого штибу, де іншопланетяни залишаються переважно за кадром, а головним об’єктом дослідження виступає сама людина та її віра у позаземне, навіть надприроднє у цілому. Спілберг зняв один зі своїх найбільш духовних та гуманістичних фільмів за останні роки.

Сценарист Девід Кепп, давній соратник Спілберга – вони працювали ще над “Парком Юрського періоду” / Jurassic Park – створив історію, що за духом нагадує параноїдальні політичні трилери 1970-х років. Для фанатів такого піджанру у стрічці є все: тіньові уряди, переслідування, змови та “макгафін” у вигляді загадкового інопланетного артефакту. Але Спілберг наповнює цей жанровий каркас своєю фірмовою магією. Разом із геніальним оператором Янушем Камінським вони створюють справжній візуальний атракціон. Камера постійно рухається, кружляє, наближається і віддаляється, перевертаючи перспективу з ніг на голову, але при цьому дія завжди залишається кристально зрозумілою для глядача.

Акторський склад – це окрема гордість стрічки. Джош О’Коннор наділяє свого героя-викривача такою щирістю та вразливістю, що йому неможливо не співпереживати. Він не супергерой, а звичайна перелякана людина, яка робить правильний вибір. Колін Ферт несподівано гармонійно виглядає в амплуа холодного, розважливого корпоративного лиходія, а Колман Домінго випромінює авторитет і праведність у кожній сцені. Проте справжньою окрасою фільму стала Емілі Блант. Її Маргарет – це ураган хаосу, комедії та манії. Блант ідеально балансує між жахом від нерозуміння власних нових сил та іронічною відстороненістю, стаючи головним джерелом гумору в доволі напруженій історії.

Цікаво, що “День істини” / Disclosure Day відчувається як своєрідна компіляція найкращих хітів Спілберга. Уважний глядач помітить тут відлуння “Близьких контактів” / Close Encounters of the Third Kind, “Особливої думки” / Minority Report, “Дуелі” / Duel та навіть “Штучного розуму” / A.I. Artificial Intelligence. Але це не просто лінива ностальгія чи фансервіс. Режисер використовує знайомі тропи, щоб поговорити з аудиторією на набагато глибшому рівні. На фоні новин про глобальні кризи, загрозу Третьої світової війни та загальний занепад, фільм порушує питання долі, релігії та вищого промислу. Герої відкрито дискутують про те, чи не скасовує існування прибульців віру в бога, і приходять до висновків, над якими глядачі точно будуть думати ще тижнями та місяцями.

Фактично Спілберг зняв кіно про необхідність емпатії. Якщо в “Близьких контактах” люди з надією дивилися в небо, очікуючи відповідей від зірок, то в “Дні істини” режисер закликає нас подивитися одне на одного. Іншопланетяни в новій історії режисера виступають лише каталізатором. Головна ідея стрічки полягає в тому, що людство не зможе осягнути таємниці Всесвіту, поки не навчиться чути ближнього, долати цинізм і ділитися правдою, якою б болючою вона не була. Інформація, мистецтво, кіно – все це інструменти, які мають об’єднувати, а не створювати стіни.

Звісно, стрічка не позбавлена недоліків. Бажання Спілберга та Кеппа вмістити філософський трактат у формат драйвового трилера іноді грає з ними злий жарт. Темп фільму настільки стрімкий, що деякі сцени здаються зшитими нашвидкуруч. Окремі екшен-епізоди, як-от втечі Деніела від корпоративних найманців, балансують на межі відвертого абсурду, викликаючи скоріше посмішку, ніж напругу. Але найбільше розчаровує третій акт. Після грандіозного нарощування масштабів та емоційних ставок, кульмінація виявляється дещо здутою та контркульмінаційною. Фільм зупиняється за крок до того катарсису, якого відчайдушно чекає глядач.

Втім, навіть ці шорсткості не здатні зруйнувати загальне враження. “День істини” / Disclosure Day – це кіно, яке зняте з великим серцем і непохитною вірою в людину. Це рідкісний випадок багатомільйонного попкорн-блокбастера, який намагається достукатися до душі, а не лише розважити рецептори.

Стівен Спілберг укотре довів, що він залишається майстром, здатним перетворити жанрову умовність на пронизливу гуманістичну розповідь. Можливо, фінальна відповідь розчарує тих, хто чекав масштабних космічних баталій чи пафосу без меж, але її посил звучить дуже вчасно: істина дійсно десь поруч, а починається вона з нашої здатності просто вислухати одне одного.