Call of the Elder Gods: Огляд гри – Нацисти, Ктулху та прибульці

Я не великий фанат класичних адвентюр, мені більше до вподоби інтерактивні історії та симулятори ходіння, але Call of the Elder Gods від студії Out of the Blue Games привернула мою увагу і я абсолютно не шкодую за 12 годинами, які витратив на цю гру та її першу частину, Call of the Sea, що вийшла у 2020 році.

Call of the Elder Gods привернула мою увагу тим, що події гри розпочинаються у місті Аркгем, а один з головних героїв – професор того самого Міскатонічного університету, бібліотеку якого я обшукував нещодавно у пресверсії The Sinking City 2. Тож я зацікавився, а оскільки гра була у Game Pass, вирішив спробувати, але для початку треба було пройти оригінальну Call of the Sea, яка, як з’ясувалося, давно вже в мене є, правда в Epic Game Store. Тож я відправився у подорож.

Перша частина гри, Call of the Sea, розповідає історію Нори Еверхарт, яка у 1934 році шукає на тропічному острові посеред Тихого океану експедицію свого чоловіка, Гаррі Еверхарта, який вирушив у глушину, щоб знайти ліки проти загадкової хвороби дружини. Нора йде по слідах експедиції та поступово дізнається щось дуже хвилююче й незвичне про колишніх мешканців острова, про долю членів експедиції та… про саму себе.

Call of the Sea – це у першу чергу історія любові та самопожертви, а вже потім фантастична історія з лавкрафтовськими мотивами. Наприкінці першої частини Нора, за яку ви власно і граєте, має зробити важкий вибір. Щоб вона не обрала, це буде болісно, але це логічне закінчення історії.

Тож несподіванка Call of the Elder Gods полягає у тому, що Нора, яку до речі озвучує, і озвучує дуже класно, Сіссі Джонс (Firewatch, The Walking Dead, Life Is Strange та інші ігри), повертається. Тепер у ролі оповідача, який коментує дії персонажів нової історії – свого чоловіка, професора Гаррі Еверхарта та його юної супутниці Еванджелін Дрейтон, яка пов’язана з ним та з подіями першої гри досить незвичним чином.

У Call of the Elder Gods стало більше не лише героїв, якими ви в деякі моменти керуєте по черзі й навіть можете перемикатися, щоб розв’язувати головоломки в різних частинах рівня. Сюжет гри, події якої відбуваються у 1956 році, теж став складніше. До лавкрафтовських мотивів додалися нацисти, окультисти, позаземні технології та прибульці з іншого світу. Протягом гри навіть згадуються Вернер фон Браун, Алан Тюрінг та сенатор Джозеф Маккарті. І, як не дивно, все це досить логічно пов’язано одне з іншим та з подіями першої гри.

Крім того, і локацій у Call of the Elder Gods стало більше. Тут і США, і Шпіцберген, і Австралія, тож часом ви будете бачити знайому за фільмами про Індіану Джонса мапу з маршрутом та літаком. Плюс є ж ще і флешбеки зі спогадами чи то про минуле, чи то про майбутнє, у цій грі все не так просто.

Ну і звісно ж, покращилась графіка. У першій частині вона була непогана, хоч і трохи стилізована, у Call of the Elder Gods додалось чесне освітлення, віддзеркалювання тощо, ну і деталізація локацій стала вище. Звісно ж, виросли й системні вимоги. Нічого надзвичайного, але як для адвентюри трохи забагато.

А ось що залишилось незмінним – так це головоломки. Вони гарні, цікаві, різноманітні й головне – абсолютно логічні. Що завжди відлякувало мене від класичних адвентюр, так це те, що залежно від конкретної гри для проходження вам треба або прийняти дивну, часом геть абсурдну логіку авторів, або бути спеціалістом в деяких розділах математики, історії та лінгвістики, знати декілька мов та завжди мати під рукою паперовий блокнот для записів.

І у Call of the Elder Gods, і у Call of the Sea головоломки абсолютно логічні. Ви можете знайти все, що потрібно для їх розв’язання, на рівні, усі записи обережно переносяться у віртуальний блокнот і зручно скомпоновані. Та і самі головоломки саме такої складності, щоб мати змогу пишатися своєю спостережливістю та розумом, але не бути аж занадто простими. Ідеальний баланс.

Єдине, на що можна поскаржитися, це те, що у сиквелі, як і у першій частині, дуже повільний темп і передбачувана структура. Один великий рівень – одна велика головоломка, щоб знайти усі підказки треба обійти усі закутки. І так до фінальних титрів. Теоретично обидві гри можна пройти за 4 години, тобто за 8 годин разом, в мене пішло 5,5 та 6 годин відповідно. Але подорож мені сподобалась.

Якщо Call of the Sea – це історія про любов та самопожертву, то Call of the Elder Gods – про наслідки наших рішень, спокуту та… знову ж таки про любов. І ще трохи про [CENSORED]. Попри те, що автори акуратно завершують історію Нори та Гаррі Еверхартів, вони залишили собі місце й для триквелу, якщо колись на нього наважаться. І, як на мене, це добре.

Я вже казав про це, але такі ігри як Call of the Sea та Call of the Elder Gods – це ідеальний формат для Game Pass. Сюжетні закінчені ігри тривалістю 4-6 годин. Те що треба на два вечори. Тож раджу звернути увагу.

Системні вимоги / Платформи:

• Windows
• PlayStation 5
• Xbox Series X|S

Теги: Call of the Elder Gods, Call of the Sea, Out of the Blue Games, адвентюра, лавкрафтівські мотиви, інді-ігри, ігровий огляд, реліз, PS5, Xbox Series X|S.