25 вересня до Харкова з концертом завітає популярний російський рок-гурт «Ногу Свело!». Його вокаліст Максим Покровський відомий не лише завдяки музиці, а й участі в екстремальних шоу. Він двічі брав участь у «Последнем герое» та тричі — у «Форті Боярд».
Під час пандемії «Ногу Свело!» записували пісні, знімали кліпи, провокували публіку. Останні хіти гурту, як-от «З**бали!» та «Пора прощаться, 2020», можна розцінювати як реакцію на втому суспільства від обмежень та поганих новин.
В інтерв’ю Максиму Покровський розповів про написання пісень під час пандемії, новий альбом гурту «Парфюмерия», своє ставлення до подій в Україні, Росії та Білорусі, а також про участь в екстремальних телешоу.
Найбільше запам’ятовується людська дурість
Нещодавно ви були в Карелії. Це був відпочинок чи робота?
Це був фестиваль «Настроение». Це приватний захід, що проходить на приватному хуторі. Його організовує ініціативна команда на чолі з господарем хутора та його родиною. Вони побудували професійну сцену й уже кілька років проводять фестивалі – як окремі концерти, так і великі збірні.
Ми там побували, вирішили поєднати з відпочинком, трохи затрималися, зробили екскурсії. Також знімали для нашого другого YouTube-каналу «Макс Покровский» – це тревел-блог, де ми транслюємо відео з наших подорожей.
Були й екскурсійні цілі. Я був із сім’єю, тому всім було цікаво. І ми, попри те, що росіяни, до цього в Карелії ніколи не були.
А загалом любите подорожувати? Які країни найулюбленіші?
Дуже любимо. Останніми роками – країни Карибського басейну. Двічі були в Домініканській Республіці й плануємо ще. Цієї весни були на острові Аруба, який належить Нідерландам. Також багато подорожуємо Північною Америкою, зокрема Канадою.
Чи є країна чи місто, які вам найближчі за духом? Місце, куди приїжджаєш і думаєш: «Моє»?
Ваше запитання краще розділити. Однією з найближчих за духом країн є Болгарія. Це друга батьківщина моєї дружини та наших дітей. Чудова країна. Але, попри любов до Болгарії, ми поки не живемо там і не бачимо себе там.
Тому «моє місце»… Ми з сім’єю шукаємо «своє місце» – те, куди повернемося і скажемо: «Все, звідси я більше ніколи не виїду». Або, якщо виїдемо, то поїдемо подорожувати, але вже не захочемо іншого дому.
Хотілося б запитати про шоу «Последний герой». Ви – один із найяскравіших учасників двох сезонів.
Дякую! Запитуйте, спробую відповісти, хоча минуло багато років, і на багато питань я вже відповідав.
Яке найяскравіше спогад про участь? Що найбільше запам’яталося?
Не можу відповісти однозначно, бо найбільше запам’ятовується людська дурість. А щоб це аргументувати, треба навести приклади. Негативні приклади наводити не хочу. Йдеться не лише про дурість, а й про розважливість – не завжди благородну, і дивну. Людська простота в ухваленні рішень, якась непритязательность…
Розумію, вам хотілося б почути щось більш романтичне… Якщо говорити про позитивне й романтичне, то можу сказати про те, що залишилося за кадром. За кадром завжди залишаються переїзди човнами, переправи з одного острова на інший. Ми живемо на одному острові, а на другому відбуваються зйомки конкурсів. Життя там було досить нудне…
Ми бачимо змонтоване шоу, і воно динамічне. Зйомки ведуться постійно, але між подіями минає час. А поїздка на човні – це одне з найромантичніших занять, і мені ці поїздки ніколи не набридали. З тією лише різницею, що 4-й сезон – це моя перша участь, я був у Домініканській Республіці. Там пейзажі та водні пересування значно живописніші та яскравіші, ніж на Тихоокеанському узбережжі. Я був і там під час 5-го сезону. Цей сезон називався «Супергра». Це було моє друге відвідування шоу «Последний герой».
І я ще був утретє гостем. Це було в Панамі, на тих самих Карибських островах. Але третій раз не дуже зараховується, бо я був гостем і серйозно не змагався.
Але, наскільки я пам’ятаю, учасники спочатку не знали, що ви гість. Вони думали, що ви – як джокер у грі…
Так, ви добре обізнані. Вони не знали, і я мовчав.
Дивилася багато пост-шоу після «Последнего героя», і багато учасників кажуть, що участь у шоу – як наркотик. Побував раз, повернешся ще раз. Ви фактично двічі повернулися. А ще б повернулися? Хотіли б ще взяти участь?
Ні, не повернувся б. Я після закінчення «Последнего героя» сказав, і з того часу завжди говорю: важливою є участь у грі, але не менш важливо, як ти з неї вийшов. З цим колись треба попрощатися, це колись треба відпустити. Але, звісно, коли я кажу «треба», я маю на увазі себе. У кожного своє життя, свої стосунки, у мене – так.
З Жанною Фріске у вас була така, в хорошому сенсі, коаліція на острові протягом двох сезонів. Ви дружили, підтримували одне одного. І фактично винесли її у фінал на своїх плечах в одному із сезонів. Це було як самопожертва чи як велике бажання допомогти Жанні в той момент?
Це було в другому моєму проєкті, у 5-му сезоні. Причин було кілька. Найпрозаїчніша – я в конкурсі просто не знайшов свою палицю. Звісно, мені треба було допомогти Жанні. Причина №2: Жанна цього варта. І ще одна причина, напевно, головна – я вважав, що маю борг перед Жанною за попередній сезон. Бо я не проголосував за неї на останній раді попереднього сезону (на фіналі). Досі не знаю, правильно вчинив чи ні. Мій голос не був абсолютно вирішальним.
Якби я віддав свій голос не за Яну Волкову, а за Жанну, то Жанна автоматично не стала б «Последним героем». Можливо, там було б якесь рівність… Я вже, чесно кажучи, не пам’ятаю. Приз все ж дістався людині, якій гроші були потрібніші, будемо так говорити. Я зараз хочу себе якось втішити, виправдати свої дії, аргументувати свої вчинки та помилки. Не кажу, що це була помилка, але я не впевнений, у душі мені було неспокійно.
А оскільки доля дала мені можливість, хоч якось, хоча б виправити свою помилку, зробити цей жест… Під жестом я розумію якийсь вчинок. Я подумав, що так буде правильно.
Склалося враження, що «Последним героем» стає не найрозумніший чи найсильніший учасник, а радше продуманий, який планує, створює стратегію, іноді плете змови. Чому, на вашу думку, переможцями стають саме такі гравці?
«Последний герой» – це досить кумедна модель життя. І в житті ми не знаємо, як усе станеться. Якщо дивитися з того боку, що аналогом «Последнего героя» є той, хто зійшов на вершину, якщо говорити про наше життя не в межах шоу «Последний герой», а про людство загалом. Якщо говорити про Росію, Україну та Білорусь… Ми можемо говорити й про далекі країни. Я не натякаю на перших осіб держави чи тих, хто при перших особах, але про тих, хто приходить до влади, наприклад, про президентів великих компаній. Вони не завжди найрозумніші, не завжди найгідніші, не всі найшляхетніші люди.
І в цьому випадку «Последний герой» – чудова модель життя. Бо, якщо, наприклад, Яна Волкова і не була такою «Міс Гідність», то вона все одно була дуже хорошою людиною зі своїми проблемами, зі своїми мінусами, але їй це було потрібно в житті. І, напевно, їй це було більше потрібно, ніж тій же прекрасній Жанні… Хоча я ні в якому разі не можу стверджувати ні за них, ні за себе, тим більше ні за Господа Бога, який взагалі розставляє всі ці речі.
У «Последнем Герое» Господь Бог розставляє все до певної міри. Там і людський розум, там і його величність випадок. Життя сповнене несправедливостей, і «Последний герой» є моделлю життя, оточеною несподіванками та несправедливостями.
На 5-му «Герої» переможцем став Саша Матвєєв, який робив якісь дивні речі в процесі гри. Але, тим не менш, я можу сказати, що, напевно, це теж йому було потрібно.
Напевно, якби «Последним героем» став я, умовно кажучи, це звання, цей титул приніс би мені в житті менше плюсів. Мені ці «Герої» й так принесли такий паблісіті, що мама рідна.
І ви класну пісню написали – «Я не последний герой».
Так, от бачите, дякую, що знаєте пісню.
Наскільки я знаю, ви потім ще брали участь у «Форті Боярд»?
Я вперше брав участь у «Форті Боярд» до «Последнего героя». Потім вдруге – між «Последними героями». А потім ще у 2006 році. Я 3 рази їздив на «Форт Боярд».
Як вам там було? Чи можна назвати «Форт Боярд» квестом мега-рівня? Це гра чи радше пригода чи шоу? Наскільки складні там конкурси?
Це телешоу мега-рівня. Там чудово працює знімальна команда, там чудова задумка, власне, прекрасний сам форт. Усі ці кімнати, випробування, все живописно. Це шоу цікаво дивитися, в ньому досить цікаво брати участь. І, звісно, там є елементи квесту.
Ми сьогодні гуляли з моєю сім’єю, і я згадував, як я там стрибав на тарзанці, щоб дістати ключ. Ми якраз нещодавно, коли були в Карелії, стрибнули з тарзанки. Там є чудовий каньйон, який формувався протягом довгих років, і зараз він частково заповнений водою. Там організовують усі ці екстремальні розваги. Можна на канаті проїхатися, але це не так страшно. А стрибати на тарзанці дуже страшно, і я якраз перед стрибком згадував «Форт Боярд».
Це все досить яскраві події в житті – «Последний герой» і «Форт Боярд». Що може з ними зрівнятися? Чи, можливо, ви б хотіли ще чогось подібного спробувати в житті? Екстремального, незвичайного? Не у форматі шоу, а просто для себе, як життєвий досвід, випробувати свої сили.
Абсолютно нічого не хочеться. Я не з тих людей, які всім цим сильно цікавляться. Є якісь інтереси, якісь інтереси були. Багато років тому я брав участь в автогонках. Мене туди притягли, так би мовити. Це були не найвищого світового рівня перегони, але я їздив кілька сезонів, іноді було страшно. Але якби мене не притягли, я б сам не прийшов.
Ми час від часу займаємося верховою їздою. Але про це трохи смішно говорити, коли ти не сидів пару років у сідлі, рік як мінімум. Вийти в поля верхи на не дуже вихованому коні – це теж квест. Але це не найцікавіша розповідь після таких животрепетних тем, як «Боярд», «Герой», тарзанка.
А піднятися кудись на якусь вершину чи опуститися в якусь впадину я сам не хочу. Якщо мене туди за шкурат тягнутимуть, якщо буде якийсь проєкт, я завжди погоджуся. Я погоджуюся, коли розумію, що кличуть, відмовитися не можу, бо шкодуватиму. А самому займатися – нецікаво зовсім.
Пишуть: «Пора припинити займатися політикою». Я нею і не займався
Хотілося б перейти до вашої творчості… Пісня «Пора прощаться, 2020»… Коли я її почула, вона стала для мене певною моральною підтримкою, мантрою. Слухаючи її, я заспокоювалася. А що вам дає моральну підтримку, внутрішні сили? Ззовні, не від близьких людей. Наприклад, природа, спорт… Що є таким підтримуючим фактором?
Плин життя є підтримуючим фактором, бо життя триває, і хочеться разом з ним якось самому йти та розвиватися. Потім підтримуючим фактором є те, що ми робимо певні речі. Я говорю про нашу основну роботу – пишемо пісні, записуємо їх, знімаємо відео, даємо концерти. Це дуже підтримує. У цьому випадку найбільшою підтримкою є контакт з аудиторією на концерті. Ось це незабутні хвилини, причому кожного разу!
Дивилася інтерв’ю з вами, які були кілька років тому. Вам там ставили запитання про алкоголь. І, як я почула, алкоголь для вас не розширює свідомість, не дає якусь творчу енергію. А що дає? Що підживлює і дарує крила для творчості, для написання пісень?
Мені складно про це сказати. Тому що, по-перше, я – це «чорний ящик», а по-друге, я вже частково відповів у попередньому запитанні.
Життя триває… Мої товариші, хто мене добре знає, кажуть про мене, що мені не треба ні «ширятися», ні «бухати», мене «штирить» від життя. Мене просто пре від життя.
Ковід, усі ці пандемії вже 2 роки… Пісня у вас вийшла «З***бали!», я так розумію, що вона про це. Як загалом, сильно вплинув ковід на творчий процес? Чи, може, навпаки, якісь плюси з’явилися у гурту?
Я не дуже хочу руйнувати ваше уявлення про причини. Ковід – не найсерйозніша причина… І не найсерйозніша з того, що мене з**бало. Ковід, за іронією долі, позитивно вплинув на творчість, бо, по-перше, вдалося зосередитися. Я весь час у перельотах, було дуже складно. А по-друге, якось емоційно вся ця історія вплинула.
І, оскільки, людство загалом, країни нашого колишнього СРСР перейшли в якийсь інший стан… Усе це дуже відчувалося. Трохи натякаючи на причини… Усе це відбувалося паралельно з низкою причин, що траплялися в наших з вами трьох країнах (Україні, Росії та Білорусі). Напевно, в Україні вони не були такими драматичними, але не менш важливими. А те, що відбувалося в Росії, у Білорусі, ви чудово знаєте…
Тут, напевно, не зовсім правильне слово «натхняв»… Але, з іншого боку, надихає не завжди щось добре. Тому надихало все це і не дозволяло мовчати.
А новий альбом «Парфюмерия». Як він вам? Що подобається? Що, може, хотілося б покращити? Яка улюблена пісня з цього альбому?
Мені завжди хочеться покращити все, з одного боку. З іншого боку, так відповідають майже всі.
Ні, деякі кажуть, що все ідеально. Альбом крутий, взагалі, нічого виправляти не треба.
Молодці! Але я, чесно кажучи, повторю лише другу половину. Нічого міняти не треба, бо треба вже забути й відпустити. «Парфюмерия» — це була наша успішна спроба вийти з гри. Я поясню… У тій чи іншій мірі, проводячи аналогії з грою «Последний герой», я спробував, і ми, як творчий колектив, спробували не те, щоб вийти з ковідної ситуації, але вийти з карантинного стану.
Відбулося повернення в цех неполітизованого музиканта. Але повернення не назавжди, бо те, що сталося у 2020 році, вже назавжди залишилося з нами. І ці пісні, і цей настрій, і цей підхід… І ці заяви, які ми зробили публічно, вони залишилися з нами. Тому в цьому випадку це не вихід з гри, а просто відновлення балансу.
Це не означає, що «Ногу Свело!» грали в суспільну політику. Я не дуже хочу говорити «в політику». Бо в політику я ніколи не грав… Зараз у соцмережах пишуть: «Пора припинити займатися політикою». Я нею і не займався. Я маю на увазі, нагадати собі, що ти просто музикант, що ти пишеш пісні. Це повернення, на мій погляд, чудово вдалося.
Одна з моїх улюблених пісень – це «Крылья», на яку ми зняли відеокліп на острові Аруба, куди їздили відпочивати. Трохи недооцінена останнім часом пісня, яку дуже любить наш гітарист Діма Вишнепольський (наш нью-йоркський гітарист), — це «Альфа Центавра». Це одна з найсильніших пісень альбому. Можливо, колись на неї треба буде зняти відео. А, ну, і всі інші я теж дуже люблю.
А щодо кліпів… Ви вже почали трохи розповідати. «Крылья», «*beep*ЛАН», «З***али!», там ви фактично один у кадрі, ключовий акцент на вас, мало інших людей. Сюжетна лінія теж без жодних екшенів. Усе побудовано на вашій харизмі, експресії та енергетиці. Це така задумка знімати в такому форматі кліпи чи випадково так вийшло?
Елемент випадковості чи елемент долі великий. Якщо починати низку кліпів, де я в кадрі один, то до «З***али!» був ще «Золотое время». Це був повний розпал пандемії. Ми займалися зйомками втрьох: окрім вашого покірного слуги, моя дружина Таня і наш оператор. Зйомки велися в окремих місцях Нью-Йорка, на кшталт пустирів. І людей зібрати було складно. Десь втрутилася доля…
Ось, наприклад, скажімо, кліп «*beep*ЛАН», одна з наших останніх пісень… Цей кліп треба було зробити дуже швидко. Взяти і зробити. У нас там були не те що дні, а фактично години на ухвалення рішень, інакше втрачалася актуальність, оскільки в житті сталася така подія. У нас днями, до речі, вийшла інша версія «*beep*ЛАН».
Щодо пісні «Заебали!» — це щось середнє за історією створення відеокліпу. Ідея пісні «З*али!» народилася дуже несподівано з ненав’язливої веселої мелодії, що спала на думку. А потім з веселим настроєм прийшли слова «З*али, суки». Але те, що передувало написанню цієї пісні, і те, що було перед її написанням, але ще до початку зйомки кліпу, ось це були зовсім невеселі події. За кілька днів до написання пісні почалися трагічні події в Білорусі. Між створенням композиції та зйомкою кліпу минув тиждень. Це було дуже швидке реагування. І дуже швидко, буквально миттєво народжувалися пісні.
Пісня «Золотое Время» народжувалася не миттєво. Вона до нас поступово приходила. А «З***али!» — дуже швидко.
А сольно ви зараз продовжуєте працювати, як Максим Покровський без «Ногу Свело!»?
Ні, я вже давно припинив, бо це просто не має жодного сенсу. Це таке дурне розмивання. Але воно було б дурним, якби воно було зараз. Але в минулі роки, колись давно, 10 років тому, моя поведінка не була дурною. Бо мені треба було просто трохи відійти від «Ногу Свело!», якими ми були тоді, 10-15 років тому.
Мені в колективі було не все легко робити, морально було нелегко існувати. Але, водночас, ми не були готові до того, щоб змінитися, розійтися, розбігтися тощо. Колективу ще судилося існувати в якомусь такому вигляді, в якому він був.
Щодо концертів в Україні, яка зараз ситуація: нормально пускають чи є якісь складнощі? Скільки ви вже у нас не були?
Років 7 вже не був.
Зараз можна без проблем приїхати до нас, зробити тур Україною?
Ви знаєте, я остаточно відповім на це запитання, коли перетну кордон. Але я сподіваюся, що в мене не буде жодних проблем. Бо їх просто бути не повинно. А там подивимося, що скажуть ваші прикордонники.
З ваших інтерв’ю, відео, участі в проєктах, у мене склалося враження, що ви не любите програвати? Чи ви спокійно до цього ставитеся внутрішньо для себе?
Я дуже не люблю програвати. Інше питання, коли ти програєш і не можеш виграти. Коли ти виходиш з честю і максимально показав себе в процесі, то можна самого себе переконати, що це не зовсім програш. Але, в принципі, я програвати не люблю.
А яка у вас найулюбленіша пісня з вашого ж репертуару?
Улюблені пісні все одно змінюються. Сьогодні це пісня, яку мені найвеселіше грати – «Масло». Свої пісні я ж слухати не буду, я їх уже чув. Яка звучить на концерті крутіше, яку цікавіше виконувати, яка тебе більше «штирить» від виконання – та й улюблена.
А з записаних пісень – це «Золотое Время», вона символізує серйозний наш період у «Ногу Свело!».
Наталія Печник
Джерело: mykharkov.info