Останнім часом молодь, за прикладом Моргенштерна, під впливом модних тенденцій або власних уявлень про красу, часто покриває татуюваннями не лише тіло, а й обличчя. Старше покоління часто не розуміє такого радикального оздоблення, але серед молоді ця мода набирає обертів.
Кореспондент «Мой Харьков» поспілкувався з трьома харків’янами, аби дізнатися, навіщо вони це роблять, як наважилися на татуювання, і як суспільство та роботодавці реагують на тату на обличчі.
Іван Юрченко, 22 роки: «Майже кожен п’яниця має претензії до моїх татуювань»
Останні два роки працюю у сфері барберингу, знайшов своє покликання і дуже цьому радий. До цього був у пошуках, змінив багато професій і міст.
Рішення зробити тату на обличчі не було спонтанним. Настав важливий для мене час як для майстра, до мене в учні попросилася дівчина. На той момент я замислювався про те, щоб навчати когось, інтерес взяв гору, і я погодився. Власне, після цього й виникло бажання зробити тату на обличчі, щоб закарбувати цей період на все життя.
Бити татуювання на обличчі неприємно. Біль не сильна, але мерзенна. Постійно свербить ніс, ніби хочеться чхнути, а через подразнення мимоволі течуть сльози, ніби щойно позіхнув.
У мене була лише ідея, але не було ескізу. Проте я одразу написав майстру. «Або зараз, або ніколи», — подумав я і зробив перше тату на голові. Увесь ескіз був придуманий і намальований просто на мені протягом тридцяти хвилин, багато елементів майстер додав просто в процесі, і я навіть не бачив їх до кінця сеансу. Інші татуювання на обличчі робив так само імпульсивно, і всі вони були пов’язані з отриманням нового досвіду та початком певного життєвого етапу.
На мій погляд, пошук сенсу в татуюваннях — досить специфічна тема. Я б розділив тату на художні та кастові. Є групи людей, для яких татуювання — це знак відмінності, але якщо людина далека від цих каст, то значення обирає сама. Мої ж малюнки мають сенс лише для мене. Під лівим оком напис «family», під правим – «honor». Це найважливіші слова в моєму житті і те, що я найбільше шаную в собі та інших. Хочу, щоб, дивлячись мені в очі, люди розуміли: якщо вони не цінують сім’ю та честь, то нам не по дорозі. Лезо, що стирчить з-під шкіри на лобі, асоціюється з першим місцем роботи, куди я прийшов барбером. Набив, щоб назавжди запам’ятати людей, які в мене повірили і стали мені родиною.
Кожне татуювання – це шрам, нагадування, дорога серцю фотографія, яку я розглядаю з року в рік і згадую ті життєві етапи та емоції, що посприяли його появі. Найперше татуювання на передпліччі я зробив у тринадцять років, за рік з’явився рукав на лівій руці, а потім забив праве передпліччя, кисть, усю поверхню шиї та ноги. Цього місяця розпочнуться сеанси по забиванню спини.
Бити татуювання на обличчі неприємно. Біль не сильна, але мерзенна. Постійно свербить ніс, ніби хочеться чхнути, а через подразнення мимоволі течуть сльози, ніби щойно позіхнув. До всього іншого, затікають шия та спина, оскільки потрібно класти голову на підставку і сидіти в зігнутому стані, ніби заснув за партою в школі.
Проблем з працевлаштуванням ніколи не виникало. До 2017 року всі мої малюнки на тілі можна було прикрити одягом. Загалом, я шукав роботу в таких місцях, де був важливий лише професіоналізм, а не зовнішній вигляд. Коли зробив татуювання на шиї, яке нічим не можна було прикрити, тоді вже знайшов себе і роботу більше не міняв.
Близькі ставляться спокійно, без бурхливої реакції, бо для них не в новинку те, що я постійно оновлюю кількість малюнків на тілі. А от суспільство реагує по-різному, небагато хто приймає це як даність і не показує зацікавленості чи ноток здивування. Діти емоційніші й «чистіші», для них не чужо тицьнути в мене пальцем з вигуками: «Мамо, дивись!». Приємно усвідомлювати, що вони роблять це без негативу, а просто від здивування.
Часто люди просто висловлюють респект. Наприклад, на одному заході до мене підійшла іноземна студентка і сказала, що їй подобаються мої татуювання. Багато хто захоплюється навіть не роботою майстра, а моєю сміливістю, говорячи, що вони б так не змогли, навіть якби хотіли. Буває, перехожі кричать через усю вулицю, що в мене класні тату і я красень.
Мабуть, це єдині позитивні моменти, решта — хейт, нерозуміння і осуд. Одного разу в метро якась бабуся почала мене хрестити з вигуками: «Господи!». Часто, проходячи повз мене, люди можуть сказати: «Жах». Нещодавно жінка, що проходила повз, випалила: «Слава Богу, мої онуки нормальні».
Моя найулюбленіша рубрика — жалість в очах перехожих стосовно моєї дівчини. Одного разу нам назустріч ішла жінка і жахнулася, побачивши мене, а потім перевела погляд на мою дівчину і сказала: «Бідна». В очах людей ми з моєю парою, як красуня з чудовиськом, і вона в мене в полоні.
Траплялося, що батьки дошкільнят переводили своїх дітей на інший бік вулиці, лише б не проходити повз мене. Вони думають, що я можу завдати шкоди їм чи членам їхньої родини, порівнюють зі скінхедом, наркоманом, «сиділим» бандитом або, що гірше, — з усіма разом. Траплялося багато конфліктів з нетверезими людьми і нерідко доходило до бійок або спроб мене вдарити. Майже кожен п’яниця має претензії до моїх татуювань і вважає своїм обов’язком розбити мені обличчя.
Моя найулюбленіша рубрика — жалість в очах перехожих стосовно моєї дівчини. Одного разу нам назустріч ішла жінка і жахнулася, побачивши мене, а потім перевела погляд на мою дівчину і сказала: «Бідна». В очах людей ми з моєю парою, як красуня з чудовиськом, і вона в мене в полоні.
Довгий час у наших широтах татуювання вважалися атрибутом нижчих, кримінальних, неблагополучних верств суспільства, і такі думки закріпилися в умах. Я б хотів, щоб люди навчилися поважати одне одного, а не робити акцент на зовнішніх відмінностях.
Попри все, мене легко запам’ятати завдяки моїм тату. Коли я починав працювати барбером, не всі клієнти пам’ятали моє ім’я і при записі казали просто: «Хлопець весь чорний у татуюваннях». Для розвитку мого ремесла потрібна медійність, тому візуальні відмінності йдуть на користь. До того ж, почали кликати на цікаві проєкти, де потрібен мій зовнішній вигляд, завдяки чому я заводжу нові корисні знайомства.
Для тих, хто замислюється зробити татуювання на обличчі, я б порадив для початку зрозуміти: чи хоче він цього для себе, чи хоче виділитися, заявити про себе і привернути увагу мас. Якщо другий варіант, то нічого доброго не вийде.
Ліза Казарян, 23 роки: «Обливали святою водою в автобусі, падали молитися, намагалися стерти мої тату і лізли руками в обличчя»
Я технолог швейної промисловості, також закінчила виш на еколога, але не пішла працювати за спеціальністю, бо це нудно. Зараз займаюся заплітанням дредів, роблю татуювання, люблю подорожувати, іноді виступаю як актриса в блозі.
Вирішила зробити тату на обличчі, коли мені було 18 років, бо татуювань на тілі мені було замало. До того ж батьки підштовхнули фразою: «Як буде вісімнадцять – хоч на обличчі собі набий», тому я, не гаючи часу, написала своєму майстру. Коли прийшла на сеанс, вона ще раз запитала, чи я впевнена, що мені потрібне татуювання на обличчі. Я без сумнівів відповіла ствердно. Спочатку набила свій псевдонім над бровою, а прийшовши на корекцію, вирішила доповнити його купою дрібних тату. Все нанесли за раз, не можу сказати, що було боляче чи неприємно, у мене високий больовий поріг, тому весь сеанс я просто спала. Тату на обличчі загоюється так само, як і на інших частинах тіла. Потрібен такий самий догляд: зволоження, обробка хлоргексидином або іншими щадними знезаражувальними засобами. Період повного загоєння від п’яти до двадцяти днів.
У мене близько сорока татуювань у різних стилях по всьому тілу. Перше я набила ще в п’ятнадцять років, мені сподобалося, і я вирішила поступово забитись повністю. Все почалося з маленького напису, а зараз я ношу на собі малюнки в рази більші.
У мене близько сорока татуювань у різних стилях по всьому тілу. Перше я набила ще в п’ятнадцять років
Спочатку всі родичі та друзі ставилися до мого рішення негативно, бо думали, що тату наносять собі жителі африканських племен або арестанти. Коли зрозуміли, що я не належу ні до перших, ні до других, напруга спала. Однак і досі близькі кажуть, що без тату мені було б краще. Суспільство реагує неоднозначно. Бували різні випадки: обливали святою водою просто в автобусі, падали молитися, намагалися стерти мої тату і лізли руками в обличчя. Такі випадки зі мною траплялися лише в Харкові. У таких містах, як Київ, Львів чи Одеса, малюнків на обличчі ніби не помічають. Пару разів їхала в поїздках з дітьми, які прямували до дитячих таборів. Спочатку вони боялися, довго намагалися роздивитися мої татуювання, а батьки та вожаті сварилися і забороняли підходити чи розмовляти зі мною, але в усіх випадках дитяча цікавість перемагала. Дітям настільки це подобалося, що деякі навіть починали на собі малювати маркерами.
У мене були складнощі з працевлаштуванням та навчанням. Здебільшого, проблеми були лише з першим враженням людей про мене. При спілкуванні понад десять хвилин люди розуміли, що тату ніяк не заважають мені і моїй взаємодії з оточуючими. Здебільшого труднощі були з настроєм колективу. Мій зовнішній вигляд часто був причиною підколів, жартів та легковажного ставлення до мене, як до фахівця і особистості. Такі проблеми виникали на виробництвах, цехах, заводах.
За статистикою, все більше людей роблять собі татуювання, і суспільство поступово відходить від шаблонних роздумів та осуду. Протягом п’яти років я спостерігаю, як ця крижина поступово стає меншою. Був випадок, коли до мене на сеанс прийшла мати з донькою. Я думала, що тату робитиме донька, але виявилося, що мати вирішила зробити собі малюнок, аби зрозуміти доньку і стати до неї ближчою. Я вважаю, що люди можуть прийняти самовираження інших і ставитися спокійно до цього виду мистецтва. Це вже відбувається зараз.
Мої татуювання несуть сенс лише для мене. Я, можна сказати, увічнила у своєму епідермісі певні життєві етапи. Над бровою у мене набитий псевдонім, яким я підписую всі свої роботи, на скронях — пензель для малювання, під очима — цифра «18», як нагадування про фразу батьків, після якої я й наважилася набити перше тату на обличчі, на скронях — цвях, який позначає мою любов до татуювання і має конкретне значення — «забий».
Мистецтво татуювання для мене більше, ніж просто нанесення художніх творів, це історія і пам’ять, які людина заносить собі на шкіру разом з пігментом. Нанесення малюнка на тіло — своєрідний ритуал, тому жодне татуювання не може бути беззмістовним, навіть якщо воно не несе прямого значення.
Тим, хто хоче зробити татуювання на обличчі, я раджу ретельно його обдумати і так само ретельно підібрати місце. Не рекомендую робити в тому віці, коли фізичний ріст ще не зупинився, адже в майбутньому малюнок буде тягнутися і спотворюватися. І найголовніше: потрібно відповідально вибрати майстра та оцінити умови, в яких він перебуває, і якість його робіт.
Арчі Судейскі, 20 років: «Був випадок, коли мене взяли на роботу в бар через зовнішність, мовляв «впишеться в візуал»
За освітою я програміст. Захоплююся книгами, стендапом, хімією та озвучкою, але на першому місці серед хобі завжди був бар. Так пощастило, що це захоплення стало моєю основною роботою. Якщо раніше я працював в ІТ-компанії мого вітчима, то тепер я – бармен. На даний момент є шеф-барменом двох закладів Харкова і останні кілька років розвиваюся у сфері барних послуг і міксології.
Раніше терпіти не міг татуювань на обличчі, незважаючи на те, що мав малюнки на інших частинах тіла. Можна сказати, що я був під впливом деякої загальноприйнятої думки, що на обличчі набивають лише неадеквати, але згодом змінив своє ставлення до цього.
Наявність або відсутність татуювань на тілі не є показником того, якою людиною ти є, загалом. Вони не характеризують тебе як хорошого чи поганого працівника, не демонструють наявність або відсутність вищої освіти, не розкажуть про твої вподобання. Таким чином, обличчя стало для мене ще однією частиною тіла, на якій можна зробити тату.
Перший тату на обличчі — знак токсичності, набив влітку на 20-річчя. Не сказав би, що маю багато татуювань на тілі, але іноді доводиться шукати місце для нових робіт. Крім цього, на обличчі набиті восьмикутна зірка, моє єдине біле татуювання, і тризуб під нижньою губою, в окультизмі це знак, що стримує демона.
Малюнки на тілі уособлюють широкі межі людини, її розкутість і непідкорення устоям, принципам і стереотипам
З одного боку шиї маю Око Гора, а з іншого — усмішку, також навколо шиї набито подвійне суцільне кільце колючого дроту. На руках: голова Ктулху, темний блазень зі щупальцями, корабель, гральні кістки, хрестики-нулики, емблеми мого улюбленого бару та кав’ярні, напіврукав з черепами, квітами та дівчиною-муертос. На долоні пентаграма з тибетською тульпою, на грудях подвійний череп, на спині лев у короні, на литці персонаж з аніме та кілька дрібних татуювань на пальцях і вухах.
Мені пощастило, що в барній індустрії багато людей з татуюваннями, але уточнюючі питання все ж іноді ставлять. Негативно ставиться здебільшого персонал, так званих «дворових звичаїв», для яких це не «по-пацанськи». Був випадок, коли мене взяли на роботу в бар переважно через зовнішність, мовляв «впишеться в візуал». Друзі поставилися спокійно, бо звикли до дивних витівок. Родичі ж відреагували терпимо, крім матері, у нас складні стосунки, вона релігійний фанатик.
Суспільство ділиться для мене на три категорії. Перша категорія людей не бачить нічого незвичайного, і ставиться на кшталт: «Людина захотіла – людина зробила». Друга категорія висловлює своє захоплення, запитує, чи не боляче, а чи можна торкнутися, вважають сміливим. Ну а треті ставлять питання: «Ну й що це означає? Навіщо ти таке набив?».
В процесі створення першого тату на обличчі не було нічого незвичайного: прийшов до майстра, дав ескіз, вказав розмір і місце, набив, пішов. Так само було з другим і третім, з відмінностей — татуювання навколо ока бити неприємно через тонку шкіру в тих місцях.
Особливого сенсу в тату я не вкладав, але ось знак токсичності був як попередження для оточуючих. Татуювання для мене як одяг, кожен носить те, що йому подобається. Малюнки на тілі уособлюють широкі межі людини, її розкутість і непідкорення устоям, принципам і стереотипам.
Я вважаю, що немає жодних обмежень чи заборон на носіння татуювань, де б вони не були. Ми потроху йдемо до того, щоб спокійно ставитися до будь-яких відмінних рис зовнішності в інших людей. Байдуже що це: татуювання, пірсинг чи колір шкіри. Звичайно, закорінілі консерватори залишаться, кажучи: «А от я вважаю, що це погано», але цього не змінити. Загалом же, суспільство стало набагато терпимішим, ніж ті ж кілька років тому.
Наважуйтеся робити тату на обличчі, як і на інших частинах тіла. Тут все просто як з покупкою одягу чи телефону — це просто вибір.
Джерело: mykharkov.info