«Сенс» відкриває перший франшизний простір у Львові
Мережа книгарня «Сенс» запускає свій перший простір за франшизою у Львові, на вулиці Богдана Хмельницького. Нова локація поєднуватиме книгарню, кафе, кав’ярню та майданчик для подій, розташувавшись у будівлі колишнього кінотеатру часів Австро-Угорської імперії.
Засновник мережі Олексій Ерінчак розповів про причини вибору Львова, особливості управлінської франшизи та плани щодо майбутнього простору в Одесі.
«Ми хочемо, щоб львівський «Сенс» мав своє обличчя»
Рішення про відкриття у Львові було логічним кроком з огляду на читацьку спільноту міста, давні видавничі традиції та насичене культурно-мистецьке життя. Місцеві підприємці, власники будівлі, запропонували «Сенсу» оренду, що пришвидшило пошук локації.
Цей проєкт став першим досвідом розширення мережі через франшизу, проте Ерінчак наголошує на її специфіці. Це не просто продаж бренду, а управлінська франшиза: партнер отримує право використовувати бренд і бізнес-процеси «Сенсу», тоді як управління простором залишається за командою «Сенсу». Це означає збереження єдиних стандартів, архітектури, меню, асортименту книг та управління персоналом.
Незважаючи на чіткі управлінські рамки, команда прагне, щоб львівський «Сенс» мав власну атмосферу та став «своїм» для місцевих мешканців. Цього прагнуть досягти, залучаючи місцеву команду, розробляючи події з урахуванням львівського контексту та фокусуючись на тому, щоб простір сприймався як унікальне місце, а не просто мережева точка.
«Ми хочемо, щоб львівський «Сенс» мав своє обличчя й поступово ставав для місцевих своїм. Так само як це сталося в Івано-Франківську на «Промприладі»: люди не сприймають його як просто мережеву точку, а кажуть: «Це моє місце, на мене тут чекають, мене тут знають», – розповідає засновник «Сенсу».
Історія колишнього кінотеатру та врятований стінопис
Приміщення, де розташується «Сенс», має багату історію. Це будівля початку 20 століття на вулиці Богдана Хмельницького, де з 1913 року діяв кінотеатр «Сфінкс» (згодом перейменовувався кілька разів). За століття будівля бачила різні епохи, від скандалів через «неморальні фільми» до більярдної у фоє.
Незважаючи на те, що від первісного інтер’єру мало що збереглося, команда вирішила залишити частину стелі зі слідами затікань і малюнків, щоб зберегти дух історії. Особливою знахідкою став монументальний стінопис 1960-х років роботи Володимира Патика, який займає стіну основної зали.
«За легендою радянська влада замовила художнику цю роботу, він її зробив, але залишив там багато гумору й певних підколів. Це композиція про те, як Богдан Хмельницький завойовував Львів. І дуже цікаво, що стінопис близько 30 років просто стояв захаращений у приміщенні. Там жили голуби, можливо, собаки й коти, але робота дивом збереглася», – розповідає Олексій Ерінчак.
Реставрація стінопису символічно збіглася зі 100-річчям від дня народження художника. За задумом, стінопис буде видно з вулиці, що має привабити відвідувачів, які захочуть познайомитися з цим витвором мистецтва.
У просторі також відновили функціональну пам’ять кінотеатру: там, де був екран, облаштували сцену для презентацій та подій.
«Людина на кріслі колісному, з візочком або старша особа не має натрапляти в просторі на бар’єри»
Створення безбар’єрного простору в історичній будівлі стало одним із головних викликів. Команда принципово відмовилася від будь-яких компромісів щодо доступності. Встановлено пандус, вирівняно підлогу, усунуто пороги, облаштовано інклюзивну вбиральню.
Для зручності пересування між рівнями встановлено ліфт. «Для мене це був принциповий момент. Не можна сказати: «Це історична будівля, тому ми нічого не можемо зробити». Звичайно, не все можна виконати ідеально. Наприклад, пандус неможливо зробити дуже широким, тому що є вузький тротуар. Це завжди компроміс. Але для абсолютної більшості людей краще мати такий доступ, ніж не мати його взагалі», – зазначає Ерінчак.
Концепцію розробляв архітектор «Сенсів» Василь Грищенко, а до реставрації залучали львівських фахівців.
«Будівництво може бути навіть дорожче за простір на Хрещатику»
Термін окупності проєкту становить п’ять років, як і для київської локації. Однак, через здорожчання будівництва, кошторис ремонтних робіт у Львові виявився вищим, ніж очікувалося, попри меншу площу порівняно з Хрещатиком.
«На сьогодні, за відчуттями, це може бути навіть дорожче за простір на Хрещатику, хоча площа приблизно вдвічі менша. Тут було дуже багато роботи з первинним станом приміщення. На Хрещатику ми свого часу мали не величезний бюджет і на чомусь економили. У Львові теж немає якогось необмеженого бюджету, але деякі речі ми робимо як довгострокові», – пояснює Олексій Ерінчак.
Після п’ятирічного терміну окупності, засновник планує перейти до партнерства 50/50 з інвесторами, щоб спільно розвивати простір.
«У Львові набагато більше українськості»
«Сенс» розраховує залучити як досвідчених читачів, так і нову аудиторію. Ще до відкриття сторінка простору в Instagram зібрала близько 4000 підписників.
Окрім книжок, у закладі працюватиме повноцінна кухня, меню якої згодом адаптують під місцеві традиції. Можливо, з’являться локальні страви, як-от львівський пляцок.
Асортимент книжок на старті буде широким, охоплюватиме продукцію всіх українських видавництв. Засновник припускає, що львівська аудиторія може бути молодшою, ніж київська, через більшу кількість дітей і молоді в місті, а також через сильніший контекст українськості.
«У Львові трохи інший контекст. Тут набагато більше українськості, яку не так довго пригнічувала радянська система. Водночас тут набагато більше дітей і молоді, ніж у Києві. Тому, ймовірно, ми продаватимемо більше підліткової та дитячої літератури. Можливо, аудиторія «Сенсу« у Львові буде молодшою, ніж у Києві», – припускає засновник книжкового простору.
Ерінчак переконаний, що мережа повинна постійно змінюватися, зберігаючи гнучкість, яку команда продемонструвала ще на початку повномасштабної війни, перетворивши київську локацію на волонтерський хаб. Модель, яку відшліфовують у Львові, планують пропонувати іншим потенційним партнерам в Україні.
«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси й у всьому світі все має бути однаково. Хоча бути такою корпорацією непогано, бо це процеси й досвід. У своїй сфері ми «МакДональдз», на мою думку, з погляду привабливості бренду й упізнаваності. Але ми набагато гнучкіші, адаптивніші й продовжуватимемо робити все, щоб опинятися вчасно, у правильному місці та з правильними сигналами до нашої аудиторії», – каже Ерінчак.
«Ми не «МакДональдз», у якого відточені процеси й у всьому світі все має бути однаково»
Особливу увагу засновник приділяє Одесі. Спроби відкрити там простір були, але їм заважали складні домовленості чи обстріли. Мовні та культурні особливості міста він розглядає як головну причину для відкриття.
«Навіть якщо в Одесі є 5% людей зі стійкою україноцентричною позицією, хоча я вірю, що їх значно більше – це вже 50 000 осіб. Це сила, яка може перевернути наше уявлення про Одесу дуже швидко. І це активні люди, яким бракує місця зустрічі, де вони відчували б себе сильними серед своїх. І в цьому просторі зʼявлятиметься й мультиплікуватиметься енергія, яка витіснятиме залишки «руського міра» з одеського сьогодення й натомість продукуватиме українськість», – наголошує Олексій Ерінчак.
Якщо раніше в Одесі планували невелику книгарню, то зараз амбіція проєкту виросла до створення великої культурної інфраструктури в історичній будівлі з двором. «Сенс» має стати об’єднувальним центром для культурної, творчої, україноцентричної, патріотичної публіки, яка розвиватиме українську Одесу.
Складність пошуку партнерів в Одесі полягає у необхідності знайти людей, які розуміють важливість такого простору та мають можливість його фінансувати.
«Сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії та поділу на «свій-чужий»
У Львові, де культурне життя надзвичайно щільне, місія «Сенсу» – задати новий рівень доступності та стати майданчиком для порозуміння. Простір має стати прикладом для бізнесу, що заклади з обмеженою доступністю мають відійти в минуле.
У приміщенні очікують різну аудиторію: інтелігенцію, молодь, військових, туристів та ВПО. «Я сподіваюся, що в «Сенсі» не буде ксенофобії, поділу на «свій-чужий», бо до нас прийдуть як туристи, так і люди, які переїхали нещодавно до Львова через війну, а ще львівʼяни, тож це буде місце перетину всіх зі всіма.
Для мене львівський «Сенс» має бути найбільш мистецьким з усього, що в нас є, людиноцентричним і саме україноцентричним», – зазначає Олексій Ерінчак.
Ерінчак переконаний, що успіх простору залежить від активної модерації та проактивної позиції команди. «У мене було таке переконання раніше, що просто треба створити інфраструктуру й вона наповниться. А в реальному житті трохи не так працює. Треба створити інфраструктуру та проактивно її наповнювати, направляючи. Це як баскетбольне поле в місті, де ніхто не грає в баскетбол – очевидно, що на нього не всі прийдуть одразу», – пояснює засновник простору.
«Дуже важливо, яка аудиторія прийде першою та «засквотить» простір. Ми намагаємося зробити так, щоб першою про відкриття дізналася наявна аудиторія «Сенсу», яка вже розділяє наші цінності», – додає Олексій Ерінчак.
Точну дату запуску львівського простору не називають через затримки ремонтних робіт та форс-мажори. Наразі команду набрано, київські фахівці працюють на місці, а книжки розпаковують на полицях.
Оригінал статті: www.the-village.com.ua