Як добре знають наші читачі, сюжетне доповнення S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії” розповідає про нове протистояння двох старих ворогів – “Волі” та “Долгу”, яких у цьому DLC уособлюють Мавка та Зулус. І якщо Зулус знайомий гравцям ще з часів S.T.A.L.K.E.R.: “Поклик Прип’яті” (2009), то Мавка з’явилася вже в S.T.A.L.K.E.R. 2, а наживо ми побачили її лише в доповненні “Ціна надії”. Роль Мавки у грі виконала українська акторка театру та кіно Марія Стопник (“Я, “Побєда” і Берлін”, “Перші дні”), і ми не могли втриматися від того, щоб поспілкуватися з Марією про цей унікальний досвід.
Олег Данилов: Добрий день, Маріє. І, у першу чергу, я маю запитати, чи граєте ви самі у відеоігри та що ви знали про S.T.A.L.K.E.R. на той час, коли отримали запрошення взяти участь в S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії”.
Марія Стопник: В дитинстві, на комп’ютері, я трохи грала в Need for Speed та GTA. Але здебільшого, як усі дівчата-школярки, я грала в The Sims. Це був мій максимум у відеоіграх, але там у мене було все – від найпершої частини до найостаннішої, яка зараз взагалі існує. З недавнього я грала в The Last of Us та It Takes Two на PlayStation 5.
А от саме в S.T.A.L.K.E.R. я ніколи не грала. Коли вийшла перша частина, я була тільки у 4 класі. Коли з’явився S.T.A.L.K.E.R. 2 я вже знала, що є така українська гра і це певне досягнення України на світовому ринку, те, що українські розробники створили проєкт, який став популярним по всьому світу. І це фактично все, що я знала. Хтось з моїх знайомих, друзів брав участь в озвученні другої частини, але для мене це ніколи не було якимось вау-фактором, типу “ти був у S.T.A.L.K.E.R.!”. Напевно, це через те, що я не ігроманка, ніколи багато не грала, і якось в цю тему не заглиблювалася.
Олег Данилов: Чи був якийсь кастинг на роль Мавки? Як ви потрапили у гру?
Марія Стопник: Десь у березні 2025 року мені написала дівчина, яка займалася кастингом для S.T.A.L.K.E.R. Потім ми поспілкувалися телефоном і мене запросили на проби. Мене пофотографували, подивилися на моє обличчя, потім я прийшла на проби з камерою та озвученням. Наскільки я пам’ятаю, напочатку ми навіть не розглядали варіант того, що я буду озвучувати Мавку. Здається, йшлося лише про зовнішність. Річ у тому, що в основній грі Мавка на Арені говорить голосом іншої акторки.
Тобто спочатку мене затвердили тільки як модель для зовнішності Мавки, а потім, через якийсь час, сказали, що на мені буде ще й українське озвучення. Далі вирішувалося питання, чи зможу я поїхати за кордон, щоб сканувати тіло та відігравати всі сцени, чи я лише озвучую персонажа. Це теж вирішилось на мою користь.
Потім було питання, чи буде й англійське озвучення в моєму виконанні, і воно вирішувалося дуже довго. Але врешті решт і англійський голос у грі теж мій. Ось якось так, поступово, я забирала всі сфери створення цього образу під себе.
Олег Данилов: Де відбувався захват рухів, оцифрування та запис озвучення? У Києві чи у Празі? Скільки часу це зайняло, бо, як я розумію, деякі епізоди та репліки треба було записувати по два рази, залежно від сторони, яку обирає гравець?
Марія Стопник: Початковий етап мокапу відбувався у Чехії й, до речі, все робилося англійською мовою. А потім, вже в Києві, ми там щось підчищали, виправляли вже саме по міміці, по акторській грі.
Щодо альтернативних версії сцен… Це ж просто ще одна додаткова сцена, тільки знята трохи інакше. Не можу сказати, що це було суперскладно, просто інша лінія, робимо. В кіно та серіалах, звісно, такого немає. Там одна лінія, яка прописана у сценарії, хоча з іншого боку, деякий час тому й були популярні інтерактивні серіали та фільми. Щось схоже і тут.
Олег Данилов: Ви вже бачили гру? Проходження S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії”, як інші люди грають?
Марія Стопник: Я вже бачила дуже багато відео й вже веду багато комунікацій з геймерами. Мені пишуть, скидають якісь відео. Це насправді дуже дивовижний світ, до якого я ніколи не торкалася. Але мені дуже цікаво.
Насправді ми з нареченим скачали собі S.T.A.L.K.E.R. Правда, для мене PlayStation й усі ці кнопки – це просто якийсь жах. Я людина комп’ютера. Але я намагаюся грати, як десь є якась вільна хвилина. Бо дуже цікаво побачити на власні очі, як усе відбувається у грі. Попри те, що я знаю усі сюжетні повороти, розумію, що де і як буде, але все одно хочеться власноруч обрати чиюсь сторону.
Олег Данилов: Знаєте, багато західних акторів, які беруть участь в озвученні та захопленні рухів для ігор, ведуть власні Youtube-канали, де грають у свої ігри.
Марія Стопник: Так, я насправді теж дуже хотіла б таке зробити. Але я думаю, що з PlayStation це навряд чи вийде. Напевно, треба все ж таки шукати ігровий комп’ютер.
Олег Данилов: Вам сподобалося, як ваш образ було перенесено в гру? Бо я чув різні думки з цього приводу, від “дуже схожа та дуже симпатична” до “у житті Марія Стопник набагато красивіша”.
Марія Стопник: Це цікаво. Я не можу сказати, сподобалось чи не сподобалось, тому що я в принципі не ставлюсь до цього так. Я навіть у фільмах та серіалах сприймаю себе крізь призму режисерського задуму. Тобто, якщо воно виглядає отак, значить воно мало виглядати отак. Чи подобається мені, чи не подобається, це вже інше питання.
У будь-якому разі було прикольно побачити себе всередині відеогри. І десь, можливо, вгадуються якісь мої власні риси. В якихось окремих сценах я більш схожа, в якихось менше. Тому що технологічно неможливо зробити так, щоб воно було прямо на 100% ідентично, міміка, рухи. Але це прикольно.
І прикольно, коли мені друзі щось скидають, хтось відразу впізнав, а хтось навпаки каже: “Ой, дивись, так на тебе схожа”. Я кажу: “Так, так вийшло, що це я.”
І головне, що в мене є якесь таке відчуття… знаєте, коли хочеться залишити слід на цій землі. І от я прямо залишила слід, як має бути. Вже мене ніхто нікуди звідси не виріже. Прямо повністю, як я є, зі своїм голосом, мімікою, з тілом, десь я вже лишилась на цій землі.
Олег Данилов: Ви театральна та кіноактриса, наскільки складніше вжитися в роль та грати в мокап-кімнаті, без декорацій, у спеціальних костюмах, з камерами на шоломах та розміткою на обличчі?
Марія Стопник: Я не можу сказати, що це прямо складніше. Це просто абсолютно інша специфіка. Спочатку ти просто довше звикаєш до усього цього. Що в тебе є якась камера на голові, що ти мусиш зважати на неї, коли наближаєшся до інших персонажів, що міміка мусить бути набагато активніша, що тіло мусить бути набагато активнішим. Але мені було простіше, тому що до того, як ми поїхали до Чехії, ми з режисером та з іншими акторами проводили репетиції в Києві. Тобто коли ми приїхали в Прагу, була вже плюс-мінус зрозуміла вся механіка, як це все працює. І вже у Чехії ми це просто докручували до потрібного рівня.
Але це звісно цікаво. Ці маркери постійно десь відклеювалися. Хлопці кажуть: “У Мавки відвалився палець”, і ти шукаєш цей маркер на якомусь партнері, де він залишився приклеєний. Це смішні штуки, але я не скажу, що вони прямо ускладнювали процес. Просто це було весело і по-новому.
І мені дуже сподобалося, що я це спробувала, відкрила себе ще з однієї сторони, довела, що я тепер і в цьому теж трохи розуміюся.
Коли я дивилася, наприклад, на західних акторів, які приїжджали на цей мокап, тих, хто постійно працює в іграх, то прямо бачила різницю. Було видно, що ці люди дійсно шарять у специфіці, бо вони “варяться” в ній довше. І це дуже класно, що в мене була можливість попрацювати з такими партнерами, повчитися, щось запитати.
Тому весь процес не був складним взагалі. Навпаки, він був реально кайфовим. Це був якийсь такий кльовий літній табір, де ви ще зробили за підсумками дуже кльовий продукт.
Олег Данилов: А те, що це пуста сцена, що немає ніякого оточення, це не заважало? Багато хто каже, що в CGI-фільмах актори грають трохи ненатурально, тому що не бачать того, що відбувається навколо них.
Марія Стопник: У нас була гарна команда хлопців-моделерів та дуже крута комунікація. Вони пояснювали у кожній сцені, що тут буде, як тут буде, і ми з якихось підручних конструкцій облаштовували простір. Отут двері, отут ще щось.
Просто є такі речі, які тобі, як персонажу, не потрібно зараз знати, чи не потрібно на них зважати. Якого кольору стіни, чи що там десь капає. В тебе є якісь основні речі, з якими ти контактуєш, і, в принципі, уява далі домальовує все інше.
А оскільки є гарна комунікація і тебе вводять у курс справи, то все насправді було доволі просто.
Олег Данилов: Я знаю, що ви ще і співачка. Як я розумію пісню у фіналі “Ціни надії” за “Волю” співаєте ви самі, це так? Чи чекати нам на окремий сингл чи кліп із цією піснею?
Марія Стопник: Так, це я співаю. Щодо сінглу не знаю. Думаю, це має бути питання до розробників, чи вони захочуть щось подібне зробити. Я часом записую кавери на інші пісні… Хоча це насправді цікава ідея. Я не планувала, але якщо надійде така пропозиція, то я з великим задоволенням на неї погоджуся.
Олег Данилов: Протягом сюжету S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії” відносини між Мавкою та Зулусом змінюються: з дружніх, навіть з деяким натяком на романтику, – до відкритої ненависті, принаймні з боку Зулуса. Важко було зіграти такий різкий перехід?
Марія Стопник: Ні, не важко. Якби ми, наприклад, з Зулусом були довше на майданчику, якби ми вибудовували якісь стосунки, то, можливо, цей перехід був би складнішим. А через те, що в нас комунікація і співпраця були доволі порізана, тобто шматочками, я не можу сказати, що було якось складно це вибудувати.
Не було якоїсь прив’язаності: ми йшли не за хронологією. Мені навіть здається, що ми фінальні сцени знімали першими. Я точно не пам’ятаю, але є така ймовірність, вони всі в нас вперемішку були. Тому… Це ж знаєте, хто на що вчився, чисто з акторського боку це було нескладно.
Мені здається, що у грі це все дуже гарно відчувається. Там ніби й різкий перехід, але все одно ідеологічно, сценарно цей перехід здається доволі логічним. Можливо, саме через це воно так і спрацювало, і для нас ніякої складності зіграти це не було. Там же від самого початку було зрозуміло, що мирного рішення не буде.
Сама Мавка теж змінюється протягом DLC. З максималістки та ідеалістки на початку до жорстокої лідерки, яка, не вагаючись, відправляє власних людей на смерть і навіть зраджує людину, що допомогла їй отримати бажане. Як ви самі ставитеся до своєї героїні, вона позитивний персонаж чи негативний? Чи все складніше?
Мене страшенно захоплюють персонажі, що засліплені якоюсь великою ідеєю й заради неї підуть на все. І от Мавка для мене саме такий персонаж.
Як на мене, це персонаж, у якого є власна ідея та є люди навколо, яким він довіряє. По ходу історії вона розчаровується в цих людях і розуміє, що ті, хто приніс їй цю ідею, які мали б теж її підтримувати, що вони нечесні, що вони недобросовісні. Й виходить, що вони самі виростили монстра. Тобто, людина, яка була свято впевнена у якійсь ідеї, розуміє, що всі навколо проти цієї ідеї й починає убивати заради свого переконання.
Я не можу сказати, чи Мавка позитивна, чи негативна, але вона мене захоплювала саме тим, як вона сама змінюється від такого маленького шила в дупі, яке постійно створює проблеми усім навколо, і при цьому сама намагається якось їх розрулити, до того, хто реально заради ідеї готовий спалити континент і приймає, можливо, не зовсім правильні, але радикальні й важливі для неї рішення.
Не знаю, вона мені подобається. Багато хто пише, що Мавка сволота і таке інше. Але вона пішла на ризик заради ідеї, вона ризикнула, десь сама постраждала, тому…
Цікаво насправді скільки людей обрало “Волю”, тобто Мавку, і скільки – “Долг”, тобто Зулуса. Тому що в мене таке враження, що цією пасіонарністю Мавка багато кого залучила.
Я чисто по коментарях роблю висновки, що ті, хто, пам’ятає Зулуса ще по “S.T.A.L.K.E.R.: Зов Припяти”, обирали саме його. А ті хто не грав в ту частину – обирають Мавку. А ще хтось з наших стримерів казав, що Мавка якась надто ідеальна, тому ми її не обираємо, бо якась вона підозріло ідеальна.
Розробники кажуть, що “Ціна надії” – надважливий елемент другої трилогії S.T.A.L.K.E.R. та всього всесвіту гри. І судячи з того, що ми вже знаємо, закінчення за “Волю” може стати каноном, і ми ще побачимо вашу героїню в наступному доповненні. Це так?
Я не можу ні підтвердити, ні спростувати цю інформацію. Чесно. Я навіть не маю інформації, чи вижила Мавка, чи з’явиться вона ще раз. Серйозно. Але я дуже хотіла б потрапити в наступну частину гри.
Ще з 2009 року йдуть розмови про серіал за мотивами S.T.A.L.K.E.R. Свого часу навіть зняли разом з росіянами пілотний епізод, але далі справа не пішла. Зараз циркулюють чутки вже про серіал у співпраці з якимось стрімінговим сервісом, можливо навіть з Netflix, бо успіх Fallout та Last of Us привернув увагу до шоу на основі ігор. Якщо такий серіал за S.T.A.L.K.E.R. 2 таки станеться, чи хотіли б ви взяти в ньому участь?
Я туди побіжу! Просто з руками, з ногами забирайте мене. Я б дуже цього хотіла. Це була б взагалі мрія! Але звісно, було б дуже цікаво побачити каст. Бо я впізнаю за голосами деяких українських акторів, але зовнішність їхніх героїв у грі інша.
Мавка разом з Зулусом стали обличчями S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії”. Ваш образ з’явився не лише у грі, а й на рекламних матеріалах, в артбуці, на колекційних картках, на шпалерах для Steam тощо. Як ви до цього ставитеся, чи вплинула робота над грою на ваш зірковий статус? Чи не зупиняють геймери на вулиці?
Я вже бачила багато з цього. В мене є артбук, ми теж замовили собі.
Ні, на вулиці ще не зупиняють, але, наприклад, дуже багато людей мені пише, бо хочуть отримати автограф на картку чи артбук. Дуже багато військових пишуть: “Ми на позиціях, хочемо відправити вам артбук на підпис, якщо можна”. Я не відмовляю, звісно. Але так, щоб прямо на вулиці, такого ще не було.
Було тільки у травмпункті, коли я пошкодила ногу, і щось мій наречений сказав про S.T.A.L.K.E.R., про те, що я є у грі, то лікар, який мені мотав ногу, такий: “Серйозно? А, реально, це ви!”. Я думаю, що цього не відбувається, тому що, як я зрозуміла з коментарів, мало хто припускає, що образи у відеогрі створюються з реальних людей. Принаймні для українських ігор. І що українські актори беруть у цьому участь. Я думаю, що, може, навіть якби хтось і хотів підійти, то просто б не склалося одне з іншим.
І повертаючись до першого запитання. Якщо ви будете далі грати у S.T.A.L.K.E.R. 2: “Ціна надії”, то яку сторону ви оберете? Мавку чи Зулуса?
Я мушу пройти обидві. Спочатку, звісно, я виберу Мавку. Щоб подивитися, де я що зробила добре, де я що зробила погано. Дати якусь оцінку цьому всьому.
А потім – Зулуса. Насправді я не дуже добре знаю, що там у фіналі відбувалося, якщо обрати Зулуса, чим там усе закінчується. Тому і Зулуса я 100% пройду.
Але поки я навчуся грати на цьому PlayStation 5, поки я взагалі зможу хоч щось там зробити, я думаю, пройде дуже багато часу. Бо я зараз пів години шукаю на геймпаді кнопку, щоб увімкнути ліхтарик. Але пройду!
Дякуємо за ваш час і відповіді, Маріє. Успіхів вам у приборканні S.T.A.L.K.E.R., і сподіваємося побачити вас у наступному доповненні до гри.
За матеріалами: mezha.ua